«Вони покарають себе своїми ж словами.
Всі, хто побачать їх, відійдуть від них»
(Пс. 63:9)

Чи є ще сенс у безкінечній боротьбі?
Чи вже потонемо у зболеному горі?
Бо кожен день, як на війні,
Тільки вороги все нові й нові.

А ми для них як непотрібний хлам,
І наші душі – небезпечна зброя.
А Христос за них життя віддав,
Хоч і вбивають Його знову й знову.

Вони пророкують загибель,
Що нам ніхто вже не повірить,
І ворота до Раю зачинять,
А добро об скали заздрощів розІб’.ють…

«… Ось бо вороги Твої, Господи,
ось вороги Твої загинуть,
і розсіються всі ті, що чинять беззаконня…»
(Пс. 91:10)

Уже не плачу, лиш услід сміюся
Моїм запеклим і мерзотним «друзям»,
Які питають чи опівночі молюся
За їхні душі, бо ж із ними не мирюся.

Та я на це не зважу
Досить вже обмов,
І лукавих їхніх змов
Що лиш дияволу на радість.

Не Вам судити про мої печалі
Не Вашим розумом дано мені життя,
Та я боротимусь й надалі
За спокій біля Вашого вікна…

«Якби б Господь не допоміг мені,
то скоро зійшла б до пекла душа моя»
(Пс.93:17)

І досі я не вірю, що удома.
Моя Волине – я Тебе боготворю.
Бо Ти як пісня невідома
Для тих людей, що у далекому краю.

А як так хотіла хоч не хвилечку повернутися сюди,
Щоб відвідати прекраснії сади,
І вузенькою стежинкою до хатинки підійти,
Де минули мої дитячії роки.

Хоч і скажете, що це безглуздя
До божевілля любити рідний край.
Бо цими словами мене не змусять
Забути цей тихенький Рай.

«Діла Його – краса і слава;
правда його перебуває вічно…»
(Пс.110:3)

Ви вірите в далекії краї
В чудові й незабутні краєвиди.
Та чи радієте подиху своєї Ви землі,
Що для інших лиш вершечок її видно?

Вийдіть, поклоніться Ви землі,
І всміхніться до блаженного тепла
Від світла їх народжені ті дні,
Де душу Вашу спокій огорта.

Ви позабудьте заздрощі, ненависть і жалі,
І не зважайте на погане слово.
Бо Добро переможе лиш тоді,
Коли люди позбудуться усього злого.

«…Нехай осоромляться, нехай щезнуть усі,
що повстали на душу мою…»
(Пс.70:13)

Убили душу,
Знищили слова,
Залишили лиш крихітку надії
І вже ніщо мене не змусить
Побажати їм добра.

А я вірила, страждала, співчувала
Вашій важкій долі та навіть і не знала
Про Ваш наміри позбутися моєї волі.

Та я цього не забуду,
Хоч вбивайте наостанок
Мою ураженую пам’ять
Спогадами страшних світанків.