То сонце світить ясно,
То рясно сипле сніг,
Як зараз це усе невчасно,
І вносить сум у нас самих.

Йде боротьба весни з зимою,
Непевна, сильна., і жорстка,
Ми боремось самі з собою,
І надія на успіх така хитка.

За кого ми? Або за чим ідем?
За денне світло, чи за непроглядну тьму?
За уквітчану весну, чи за люту зиму?
Чи ту вічну істину колись ми віднайдем?

А , може, йти за тим, що тільки для нас добре,
І щоб той вітер перемін нам не сік в лице,
І для чого творити те все благородне?
Коли воно нам ніякої користі не несе.

В той день, коли забудем все духовне.
Тоді і Бог залишить нас самих,
І для чого Він віддав себе жертовно?
Коли ми не визнаємо цих заслуг усіх.

Тож визначмося, для чого ми живемо?
Бо не можна служити водночас Богу й мамону,
Якщо будемо цим двох силам служити,
То ми не зможемо з собою у злагоді жити.