На перший погляд запитання хто такий Бог є досить елементарним. Але якщо задуматися, то все так просто як здається, адже кожен уявляє Господа по-своєму і у кожного буде окрема думка.
Але якщо взяти з чого ми починаємо «характеристику», то напевне на першому місці буде люблячий. І справді Бог створив людину за своїм образом і за своєю подобою і він дбає про нас. Він є милосердний, терпеливий до нас. Тобто можна сказати, що Бог є любов.
Але чомусь ми часто не пам’ятаємо про це. Ми забуваємо про Божу ласку до нас. Ми замість того щоб любити - ненавидимо, щоб прощати - мстимо, щоб допомагати – шкодимо.
Ми всі називаємо себе християнами. Ми віримо в нашого Спасителя Ісуса Христа, який перетерпів смерть заради нашого спасіння... Але заради чого ці всі муки було терпіти, коли ми замість того, щоб молитися, дотримуватися заповідей, широко розкриваємо обійми гріху???
І знову я хочу повернутися до того, що Бог є любов. Ви скажете, та ми любимо один одного, та ми такі щирі християни – ми віддамо життя, аби тільки іншим було добре... Ви лукавите... Спитаєте чому? Як я смію таке говорити і хто я така?
Ви вводите в оману інших, і насамперед себе, але Ви ніколи не обманете Бога... Ми ходимо до церкви – ми всі такі добрі, праведні, ми молимося до Бога – просимо в нього допомоги, викладаємо перед ним всі свої проблеми. Але що відбувається потім? Що відбувається після закінчення Служби Божої? Куди зникає ця побожність? А натомість виникають гори бруду, образ, ненависті. Ми щиро проповідуємо добро, але потім робимо на зло. Ви скажете – це все життя. Я з Вами погоджуся, але Господь віддав СВОЄ життя заради нас. А ми своє не можемо віддати, тому що ми не хочемо, ми боїмось.. Ми боїмося втратити людську славу і боїмося принизитися перед іншими, наше самолюбство не дає цього зробити. А тому не треба надягати на себе маску праведності, не треба робити вигляд, треба справді жити з Богом.
Звісно це важко. Але ніхто нам не обіцяв легкого шляху. Звісно нам легше розказати іншим про Бога, про те як треба жити, чого дотримуватися, але самим цього не виконувати. Ми деколи буваємо такими догматичними – цю потрібно молитву читати стільки разів і не більше, там стільки треба бити поклонів і т.д. Священослужителі мене зараз піддадуть анафемі,тому що скажуть, що на цьому побудоване все християнське життя. Так, ми звісно повинні всього цього дотримуватися, але не з метою свого вивищення, щоб показати, що я все виконую чітко, а тому що ми дякуємо Богу за все, тому що ми коримось Його владі. Господь сказав « Я милосердя потребую, а не жертви» (Мт. 12:7). І мені здається, що Господь прийме у своє Царство ту людину, яка щиро буде вірити, а не просто виконувати всі канони, бо так потрібно, а не з інших мотивів. Звісно віра без діл мертва. Тому справді треба робити добрі вчинки і так ми тоді зможемо прив’язати саму релігію до життя, якщо так хочете «формально». Господь сказав, що зробите одному з братів своїх, то Ви зробите мені і будете спасенні.
Тому я хочу закликати до щирої молитви, до добрих вчинків, до відвідування богослужінь зі щирою вірою, надією, любов’ю. Щоб Ісус Христос на страшному суді сказав кожному із нас «Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25:34)