Храм Святої Анни
На цьому камені Я збудую Церкву Мою,
і врата пекла не здолають її. (Матф.16:18)
Welcome to our website
Дорога сподівань
Знову їду до Франківська. До болю знайома «Смерічка» («Ковель-Чернівці») - поїзд, в якому ще мій тато їздив на навчання до Львова. Досить цікава історія саме з його назвою. Спочатку це був поїзд «Брест-Чернівці», а оскільки на Гуцульщині і Буковині ростуть смереки, то йому і дали таку милозвучну назву «Смерічка». Згодом він став «Ковель-Чернівці», і тепер називається «Буковина», але колишня назва за ним так і залишилася – приросла.
Напевне, вже повільнішого потяга, ніж цей не існує у всьому світі. Як жартують його «жителі» - пасажири, що зупиняється на кожному стовпі.
Так би мовити, я їжджу у поїзді-ретро, і колись з гордістю розповідатиму про це своїм нащадкам.
Під наспівування потяга – його «чух-чухкання», я поринаю у спогади. Пригадується багато приємних асоціацій, пов»язаних з «Смерічкою».Саме тут можна познайомитися з цікавими людьми, які в подальшому радикально змінять твоє життя. Також потяг – це є неперевершений засіб масової інформації – стільки можна дізнатися нового, від душі посміятися.
Також тут найкраще пишуться семінари, вчаться екзамени. Тому що вдома на це асу зазвичай не вистачає, а тут аж цілих 11 годин вільних, у нашому розпорядженні. Для студентів це просто рай на землі.
На душі сумно і радісно водночас. Сумно, тому що поїхала з дому, а радісно, бо попереду на мене чекають нові пригоди. Після короткого відпочинку, знову починаєш вливатися у звичну тобі колію. І знову все почнеться спочатку - навчання до пізньої ночі, походи в бібліотеку, безкінечні плітки. І життя в гуртожитку, яке говорить саме за себе.
Звісно хочеться, щоб у цьому всьому було якнайбільше позитиву. Але це все в основному залежатиме від мене самої, від мого ставлення до оточуючого середовища. Потрібно навчитися простіше ставитися до життя. Як каже моя подруга у таких випадках: «Будь простіше – і до тебе люди потягнуться». Але це тільки говорити так легко, а коли виникає якась неприємна ситуація, то виходить все як завжди.
Як на мене, то, напевне, найголовніше перебороти себе. Подолати певні стереотипи і стати по-справжньому вільним. Тому що перепон багато на шляху, але ми, люди, зазвичай, із-за свої «принциповості», не вміємо досягати компромісу.
(Тепер щодо принциповості. Люди без принципів – це вже не особистість, а лише індивід, просто істота. Але не слід плутати поняття «принциповості» і «впертості». У даному контексті я маю на увазі впертість як негативну якість людини).
Знайти згоду не дозволяє власна гординя (саме ГОРДИНЯ, тому що якась частка гордості повинна бути притаманна кожній людині). Ми не можемо переламати себе, бо ми боїмося змінюватися! Це над нами панує нечистий, якому невигідно, щоб ми оновлювалися, росли духовно. Йому важливо залишити нас на своєму боці, зануривши у пута солодкої гріховності, з яких так не хочеться виринати…
Але ми повинні вирватися з його міцних оков і подолати це зло, яке є в кожному з нас, у наших помислах, у нашому серці…
У цих роздумах непомітно минав час і вже ось незабаром я прибуду на станцію початку нового періоду життя – зі злетами й падіннями, надіями й розчаруваннями, радістю і сумом. Але щоб мене не очікувало, я все одно повинна іти вперед , з надією на світле майбутнє і зі щирою вірою у допомогу Всевишнього.

P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів.
Total comments: 0
Only registered users can add comments.
[ Registration | Login ]