Храм Святої Анни
На цьому камені Я збудую Церкву Мою,
і врата пекла не здолають її. (Матф.16:18)
Welcome to our website
Дружба на відстані
Присвячується Оксанці Отченко

Мені по життю щастить на ім’я Оксана. Із самого дитинства, а саме з трирічного віку товаришую з дівчиною, якм носить це ім’я. Коли я почала навчатися в університеті, то мене доля також звела з Оксаною, з якою ми вже другий рік гриземо граніт науки, долаючи перешкоди і насолоджуємось студентським життям.
Але саме ім’я Оксана у мене завжди асоціюється з найкращою подругою, яка живе в Білорусії і яка теж Оксана. Ми познайомилися з нею ще в дитинстві, коли вона приїхала з мамою і сестричкою в гості до бабусі, яка проживає по сусідству зі мною.
Напене в дитинстві саме найлегше і найкраще знаходити собі друзів. Адже в такому віці ще немає ніяких проблем і турбот, і діти зазвичай щирі, добрі, тому відповідно немає ніякого лукавства, користолюбства по відношенні до іншої людни, як це, на жаль, часто буває у дорослому віці.
Ось так ми і «зійшлися», у нас почались вінаходитися спільні інтереси – спочатку це було щось дитяче, а потім вже і на більш дорослому рівні. Згодом ми обмінялися адресами, телефонами.
Поскільки Оксана проживає далеко за межами України, то приїжджати часто до бабусі вона не мала можливості. Спочатку навідувалася через рік, а потім і рідше.
Але ми знайшли вихід із даної ситуації – почати листуватися. Тоді ще не була настільки поширена електронна пошта, а деякі про неї ще і взагалі навіть не здогадувалися. Зараз це виглядає досить дивно – писані від руки листи є своєрідною диковинкою, так званим «ретро», хоча ще не пройшло настільки вже багато часу. А тоді для нас листування було найкращим засобом спілкування, ми в листи вкладали частиночку себе – свою душу.
З яким нетерпінням я чекала на ті листи! Моє серце починало битися все швидше і швидше, коли я відкривала поштову скриньку і щоразу бігла туди як тільки чула її скрипіння, адже сподівалася, що це поштарка мені принесла черговий лист від подруги. Ми описували все – починаючи від погоди і закінчуючи настроєм. Коли я зараз перечитую ці «посланя», то мою душу огортає тепло, стає надзвичайно приємно.
Протягом років розлуки ми готували беліч питань одна до одної, адже хотіли щонайбільше дізнатися за ті короткі зустрічі. Але коли ми нарешті бачился, то це все забувалося, просто хотілося посидіти поряд, нічого не кажучи, відчути серцем одна одну.
Для когось може видатися дивним те, як людна, з якою бачишся навіть не щороку, може бути найкращою подругою. Але це є чудово! У нас немає ніяких заздрощів, ніяких меркантильних інтересів, нам не приходиться когось або щось «ділити», адже з матеріального, що ми спільне і маємо, то напевне одна одну. Але наше спілкування є відвертішим наша дружба є, напевне, набагато тіснішою, ніж в тих людей, які бачаться мало не щодня.
Востаннє Оксанка приїжджала цього літа, перед тим ми з нею не бачилися десь 3 роки. Я просто не могла ніяк дочекатися цієї такої довгожданної зустрічі. Я наперед собі уявляла як ми будемо проводити час, чим будемо займатися. Це нарешті сталося, я просто не вірила такому щаст. – мені здавалося, що це сон.
Ми згадували з нею наше дитинство, ходили до нашого дерева, яке стало його символом, там ми спільно проводили час за розмовами і розвагами. Практично саме тут відбувалося безпосереднє спілкування з природою – рослинами, тваринами. Ми також багато часу проводили в парку, де також маємо «своє» дерево, на лузі, де випасалася різноманітна худоба, зокрема і моя. Пригадалося як ми створювали «школу», в яку мали входти різні тварини, що пасуться на лузі, також ми їм створювали сім’ї – таким чином ми самі собі прищеплювали любов до всього живого і отримували від цього максимум задоволення.
Ці 10 днів промайнули як мить, я навіть ще не встигла усвідомити, а тут вже треба прощатися. Я звикла, що ми вечорами сидимо, розмовляємо, господарюємо, п‘ємо молоко, жартуємо… Мені здавалося, що так буде завжди, але... Все прекрасне проходить надто швидко для того, щоб настало якнайшвидше щось інше хороше.
За ці дні я зарядилася надзвичайний позитивом, я отримала море вражень і зараз згадую це все з посмішкою, але на душі якось так сумно, адже ми з Оксанкою побачимося ще не скоро. Але на сьогодні у час технічного прогресу ми можемо спілкуватися за допомогою Інтернету і це значно полегшує нам життя, ми не так сумуємо, згадуємо дитинство, коли ми листувалися. Зараз щоправда все в друкованому вигляді, але це не впливає на наше спілкування, адже все одно відчувається тепло, навіть і через друковані літери, бо тут головне зміст.
Я вдячна Господу Богу за те, що Віін звів мене з такою чудовою подругою як Оксана. Хоч ми і далеко одна від одної, але серцями ми поруч, ми відчуваємо одна одну, розуміємо одна одну, радіємо і співпереживаємо разом…

P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів.
Total comments: 0
Only registered users can add comments.
[ Registration | Login ]