Господи! добре нам тут бути; якщо прагнеш, зробимо тут три кущі.

                                                                                             Мф. 17, 4

В хвилини, коли Господь вливає в нашу душу живу свідомість Його близькості, Його милосердя, Його допомоги в нашій нескінченної незначності, коли під час теплої молитви або прийняття Святого Таїнства ми почуваємо себе як би далі від усього земного й ближче до Небесного, у нас є бажання й потреба завжди залишатися в такому настрої; нам здається, що й не варто було б вертатися до земного. Але не завжди можливо зберегти такий дивовижний настрій надовго. Це було б занадто велике щастя для нашої душі, і коли життя з її неминучими зніяковілостями, спокусами й перепетіями несе й змиває це світле почуття, ми не повинні вболівати про це надмірно й ще менш — дратуватися цим. Господь знову поведе нас на Фавор, знову пошле нам Свою благодать, коли ми більш всього будемо в ній потребувати, а спілкування з людьми, земні заняття не віддалять  нас від Нього, як нам іноді видасться. Напроти — отут-те й вносити б частку Небесного, вкладаючи  в всяку справу, у кожне відношення наше до людей ту частку молитовного настрою, яка піднімає й очищає все, не виключаючи навіть і найнікчемнішого.

( із книги "День за днем"- щоденник православного священика)