Якби ви вчились так як треба…
Навчання – це один з небагатьох видів діяльності, яким людина займається все життя. Ми постійно щось пізнаємо, удосконалюємося, набуваємо нового досвіду. І це є прекрасно Є така українська народна мудрість: «Дурень вчиться на своїх помилках, а розумний на чужих». На цю тему можна багато сперечатися, адже досвід, хай він навіть і негативний, але він все одно досвід. Але це вже окрема тема…
Отже сам процес навчання. Він починається з самого дитинства: з перших слів, перших кроків. Ми починаємо навчатися в школі під назвою «життя». Так, коли ми під крилом батьків, то вони нас намагаються направляти у правильне русло, і вчити лише доброму.
А потім вже починається самостійна дорога. Навіть та сама школа - це є вже самостійне життя. Адже там ми вже повинні робити вибір – нам дають знання, а ми повинні з величезного обсягу матеріалу вибрати те, що саме нам потрібно.
Та навіть саме навчння у школі не є завжди правильним. Я не маю на увазі подачу певного матеріалу, я зараз хочу сказати про «моральне» навчання. Так, здається вчать всьому тільки найкращому – добру, справедливості, щирості і ще багатьом цінностям. Це все звісно чудово. Але водночас нас вчать тому, що життя прекрасне, що потрібно бут ввічливим, прагнути до кращого. Тобто відбувається ідеалізація всього, що навколо нас. Коли водночас тій же самій школі процвітає хабарництво, відбувається неадекватне оцінювання знань учнів, коли вчителі гризуться за ту зайву годину, а справедливості і годі шукати. Нас вчать тому, що ми повинні бути «правильними» - завжди готуватися до занять, бути відмінниками, поважати старших… і ми живемо в світі ілюзії, де завжди добро перемагає зло і нам здається, що так буде завжди…
Ви не подумайте, що я хочу якимось чином применшти роль школи у вихованні майбутньої еліти. Але я намагаюся вказати на недоліки, з метою їх виправлення і удосконалення самої школи як структури.
А ось коли юнак або юнка по закінченні школи ступають несміливими кроками у самостійне життя, то тоді і починаються проблеми. Психологічно вони просто не готові до цієї нелегкої боротьби за місце під сонцем. Тому що школа вчила правильно жити, а тут потрібно вміти виживати…
Особливо важкою є боротьба за право навчатися у вищому навчальному закладі, але це ще тільки початок випробувань – це так би мовити ще «квіточки». А ягідки починаютьс вже в процесі навчання. Коли ти приходиш на пару, а тобі заявляють, що право мати стипендію треба ще заслужити перед Богом. І ти собі думаєш, ну нічого собі Бог…
А ще проблема в обсязі матеріалу для вивчення. Ми звикли, що в школі треба вчити все, тому ще все обов’язкове, важливе потрібне і т.д. А тут все зовсім по-іншому: матеріалу як мінімум в два рази більше – і тебе просто охоплює паніка, адже це все просто фізично не встигаєш вивчати… Ви скажете, що всі мастfки робити шпори і це не є проблемою. Якщо це письмове завдання, то так, а от якщо усно потрібно відповідати, то тут набагато важче. Треба навчиттся вибирати головне. І як виходиш на практичному відповідати, то потрібно вміти викрутитися, адже тут жахлива конкуренція за грошову «винагороду». Це не в школі, де всі всіх знають і ставляться з розумінням, а тут все далеко не так. Тут все з точністю навпаки…
І ще один аспект, який вже стосується безпосереднього навчання у вузі. Це сам матеріал – його зміст. Так, нам ніби ніхто не нав’язує своєї думки, ми всі маємо право вибору, але все відбувається зовсім інакше. Нам читають лекції і тут же непомітно нав’язують своє. Виходиш після тої лекції і думаєш, а може, то і насправді так? Може, християнство як релігія – це маніпулювання людською свідомістю і просто залякування? А я ж так щиро вірила…
І з цього моменту починається щось перевертатися у свідомості – починаєш задумуватися чи ти правильно віриш і так далі. Але якщо ти справді щиро віриш, то це нестрашно – ти просто послухаєш і не прийматимеш це близько до серця. А от люди з нестійкою позицією якраз і починають сумніватися, і саме таке «навчання» дуже негативно впливає на психічний стан людини. В результаті студенти покінчують життя самогубством, стають атеїстами.
А з іншої сторони відбувається нав’язування певної конфесії і паплюжаться інші і на підсвідомому рівні ти вже сам починаєш вірити, при тому беззаперечно…
І ось Вам дві сторони медалі – одне добре, а інше ще краще. А як чинити нам, студентам, у таких випадках? Вихід напевне один – мати чітку позицію і її дотримуватися, намагатися не зневірятися, і не сумніватися. Цього нам дуже часто не вистачає, адже суперники у нас серйозні. Але цьому нам потрібно вчитися обов'язково.
І згадаймо наостанок Шевченкове:
«Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!»
P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів.
Отже сам процес навчання. Він починається з самого дитинства: з перших слів, перших кроків. Ми починаємо навчатися в школі під назвою «життя». Так, коли ми під крилом батьків, то вони нас намагаються направляти у правильне русло, і вчити лише доброму.
А потім вже починається самостійна дорога. Навіть та сама школа - це є вже самостійне життя. Адже там ми вже повинні робити вибір – нам дають знання, а ми повинні з величезного обсягу матеріалу вибрати те, що саме нам потрібно.
Та навіть саме навчння у школі не є завжди правильним. Я не маю на увазі подачу певного матеріалу, я зараз хочу сказати про «моральне» навчання. Так, здається вчать всьому тільки найкращому – добру, справедливості, щирості і ще багатьом цінностям. Це все звісно чудово. Але водночас нас вчать тому, що життя прекрасне, що потрібно бут ввічливим, прагнути до кращого. Тобто відбувається ідеалізація всього, що навколо нас. Коли водночас тій же самій школі процвітає хабарництво, відбувається неадекватне оцінювання знань учнів, коли вчителі гризуться за ту зайву годину, а справедливості і годі шукати. Нас вчать тому, що ми повинні бути «правильними» - завжди готуватися до занять, бути відмінниками, поважати старших… і ми живемо в світі ілюзії, де завжди добро перемагає зло і нам здається, що так буде завжди…
Ви не подумайте, що я хочу якимось чином применшти роль школи у вихованні майбутньої еліти. Але я намагаюся вказати на недоліки, з метою їх виправлення і удосконалення самої школи як структури.
А ось коли юнак або юнка по закінченні школи ступають несміливими кроками у самостійне життя, то тоді і починаються проблеми. Психологічно вони просто не готові до цієї нелегкої боротьби за місце під сонцем. Тому що школа вчила правильно жити, а тут потрібно вміти виживати…
Особливо важкою є боротьба за право навчатися у вищому навчальному закладі, але це ще тільки початок випробувань – це так би мовити ще «квіточки». А ягідки починаютьс вже в процесі навчання. Коли ти приходиш на пару, а тобі заявляють, що право мати стипендію треба ще заслужити перед Богом. І ти собі думаєш, ну нічого собі Бог…
А ще проблема в обсязі матеріалу для вивчення. Ми звикли, що в школі треба вчити все, тому ще все обов’язкове, важливе потрібне і т.д. А тут все зовсім по-іншому: матеріалу як мінімум в два рази більше – і тебе просто охоплює паніка, адже це все просто фізично не встигаєш вивчати… Ви скажете, що всі мастfки робити шпори і це не є проблемою. Якщо це письмове завдання, то так, а от якщо усно потрібно відповідати, то тут набагато важче. Треба навчиттся вибирати головне. І як виходиш на практичному відповідати, то потрібно вміти викрутитися, адже тут жахлива конкуренція за грошову «винагороду». Це не в школі, де всі всіх знають і ставляться з розумінням, а тут все далеко не так. Тут все з точністю навпаки…
І ще один аспект, який вже стосується безпосереднього навчання у вузі. Це сам матеріал – його зміст. Так, нам ніби ніхто не нав’язує своєї думки, ми всі маємо право вибору, але все відбувається зовсім інакше. Нам читають лекції і тут же непомітно нав’язують своє. Виходиш після тої лекції і думаєш, а може, то і насправді так? Може, християнство як релігія – це маніпулювання людською свідомістю і просто залякування? А я ж так щиро вірила…
І з цього моменту починається щось перевертатися у свідомості – починаєш задумуватися чи ти правильно віриш і так далі. Але якщо ти справді щиро віриш, то це нестрашно – ти просто послухаєш і не прийматимеш це близько до серця. А от люди з нестійкою позицією якраз і починають сумніватися, і саме таке «навчання» дуже негативно впливає на психічний стан людини. В результаті студенти покінчують життя самогубством, стають атеїстами.
А з іншої сторони відбувається нав’язування певної конфесії і паплюжаться інші і на підсвідомому рівні ти вже сам починаєш вірити, при тому беззаперечно…
І ось Вам дві сторони медалі – одне добре, а інше ще краще. А як чинити нам, студентам, у таких випадках? Вихід напевне один – мати чітку позицію і її дотримуватися, намагатися не зневірятися, і не сумніватися. Цього нам дуже часто не вистачає, адже суперники у нас серйозні. Але цьому нам потрібно вчитися обов'язково.
І згадаймо наостанок Шевченкове:
«Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!»
P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів.
