«Людина — як подих вітру;
дні її — як тінь, що зникає»
(Пс.143:4)

Яка страшна хвороба серця –
Коханням ще вона зоветься,
І якщо комусь і доведеться
Її зустріть, то не завжди всміхнеться.

Хоч у когось і відбере
Ту спраглу віру у хороше.
Та на крилах щастя все ж поносить,
І розум геть зовсім занапастить.

Хоч і буде він до Вас взивати,
Та накажете йому мовчати.
Бо лише той вміє кохати,
Хто дозволив своєму серцю відчувати.