Омліває душа моя з туги за Твоїми законами кожного часу...
                                                                                          (Пс.118:20)

Моя душа лишилася мовчати,

Не хотілось їй ні плакати, ані сумувати,
Бо всім єством уже перехворіла,
Й палка любов давно перегоріла.

Ще досі почувається нестерпно важко,
Немов загнали її у вічну ту упряжку,
Від цих проклятих спогадів уже стомилась,
А вони її зсередини дужче все ятрили.

А я іду і мовби задихаюсь,
Так сильно стисло в грудях,і не відпускає,
Повітря маленькими ривочками ковтаю,
І все, що діється навколо,навіть, і не помічаю.

А далі прийде новий день,
І вселить в душу спокій і надію,
Вона заспіває сотні нових пісень,
І всі думки за вітром з попелом розвіє…