«…бо наситив Він спрагнену душу,
а душу голодну наповнив добром!»
(Пс.106:9)

Привіт, прекрасний листопаде –
Прошу, ти дай мені пораду,
Бо розум мене зрадив,
А серце біль наскрізь поранив.

І листя вже давно опало,
Ніби когось рідного не стало.
Тепло поволі душу покидало –
Вона просто тихо помирала….

Та вірю, що нап’ється холодного дощу,
Що додасть їй тієї терпкої сили,
Я наостанок лиш прошу,
Щоб вона здобула собі крила…