Мене вбиває ця реальність,
Й людська нікчемна глупота –
Забута вже давно моральність,
Й навколо вічна мерзлота.

Людські серця як ті крижини,
Їх неможливо проламать,
Немов навіки вже застигли,
Й любові годі вже у них шукать.

Сьогодні, завтра може нас уже й не бути,
І з льодяними душами назавжди відійдем,
Так і не зумівши це життя вдихнути.
А там за горизонтом його вже не знайдеш.

І не прийде вже весна, скільrи б ми не плакали,
І сонце не розтопить цей грубезний лід,
Бо ми були надто вже жорстокими,
І завірюха на землі замела уже наш слід.