Чого ми істоти такі лицемірні?
Бо то вже не люди, а гірше тварин,
Здаємося для всіх такі покірні,
Та поводимось жорстокіше тупих машин.

Коли в людини горе – нам дай позловтішатися,
А як все добре, то заздримо тайком,
Невже приємно так з усіх знущатися?
Але і для нас це може обернутися великим злом.

Ми посміхаємося всім, коли нам цього треба,
Хоча здавалося людину цю б роздерли,
І далі хочемо ми зватися людьми?
Гуманними такими й справедливими.

Вже деколи аж верне від подібного лукавства,
І вже не знаєш від кого що чекати,
Здається, що більше не знесеш цього блюзнірства,
І зостається лиш на Бога уповати.