Цього разу Львів зустрів нас досить таки непривітно – сизим проливним дощем. Але від цього моє захоплення цим чудовим містом ні на трохи не зменшилося, а навпаки – щоразу відкриваю у ньому щось нове.
Львів є мрією всього мого життя. З самого дитинства я марила тут навчатися. Це місто для мене було і залишається ідеалом патріотизму і краси. Мої бажання не здійснилися – я навчаюся в Івано-Франківську - в місті, також просякнутому наскрізь націоналізмом. Івано-Франківськ для мене не є «ідолом», адже в мене було тут багато розчарувань і неприємні спогади ятрять ще незагоєні рани.
А Львів так і залишається надалі зразком для наслідування. Але на те і існують ідеали, щоб до них прагнути, але не завжди вдається їх досягати. Просто по життю має бути мета, бо по іншому воно просто втратить сенс.
Львів пахне мені старовиною, так цей аромат і витає у повітрі. А ці вузькі вулички, бруківка просто викликають зачудування . Уявила я собі на хвильку Львів 18 століття – як проходить вулицями міста весільна церемонія – молодята їдуть каретою, запряженою парою коней гнідої масті… А вони вицокують псвоїми золотими підковами по бруківці марш Мендельсона. Яка це романтика!...
У Львові можна вийти заміж, відгуляти весілля, але жити – нізащо. Це місто занадто громіздке для мене. Тут можна гуляти, милуватися, насолоджувати життям, захоплюватися, закохуватися…Але тільки не присвячувати йому все своє життя. Адже я Львів сприймаю як відпочинок для душі. Він мене надихає, дає ідеї, дарує чудовий настрій.
Також люблю кататися по Львову трамваєм – таким чудернацьким поєднанням автобуса і поїзда. Хоча поїзди останнім часом мене не дуже приваблюють, але трамваї, та ще і Львові – це моя слабкість. Сидиш собі, дивишся у віконечко на людей – так якось навіть дивно, бо це все так компактно, здається, що пішоходи і транспорт пліч-о-пліч «співпрацюють». Отак дивлюся на ці рейки і думаю, що вони як наше життя з Богом – ми приймаємо Таїнство хрещення – тобто наш трамвай рушає у далеку і нелегку путь. На цьому шляху ми то пришвидшуємо, то уповільнюємо свій темп – то довго обдумуємо, то швидко приймаємо рішення. Також ми робимо зупинки, коли розчаровуємося, або зневірюємося і тоді ми не ідемо разом з Богом,а знаходимося на стадії роздумів. І в певний час ми прибуваємо до кінцевої станції, або в декого та сама зупинка може непомітно стати закінченням. Ця дорога, як рейки, більш-менш пряма, тримає нас в певних рамках, звісно є різні повороти, деколи навіть досить круті, але ми знаємо мету до якої прагнемо і нам легше долати цей шлях. А от коли ми «зриваємося» з рейок – відходимо від Бога, то наше життя стає дуже важким, адже нас відразу охоплює море спокус, проблем, починає накопичуватися злоба, ми менше починаємо робити доброго…
От у таких роздумах непомітно збіг час нашого перебування у Львові і вже пора повертатися на Гуцульщину. Але ми ще обов’язково завітаємо сюди, щоб помилуватися цими чудовими краєвидами, і вдихнути на повні груди аромат древнього Львова…