«Бо не стало праведного на землі» (Пс. 11,1)

Україно! Моя Ти страждальная Мати,
А я тобі вірна до скону донька,
Вже так і хочуть тебе назавжди розіп’яти
Оті людожери – одна ж доброта!

Коли ж Ти стала як окраїна?
Коли Тебе так «охрестила» та клята Москва?
Ще лиш, здається, що недавно Ти
В своїй могутності і славі цвіла.

Нене, за що Тобі така страшна кара,
Що Тебе кожен на шматки роздира?
Невже на землі все-таки праведного не стало?
Мені за Тебе серце з болю розрива…

Ще потерпти хоч трішечки, мила
Поки скинемо із трону цих нелюдів-князів,
Хоч знаю, що Тобі і терпіти несила
Цих мерзотних і жорстоких людиськ –насміхачів…

А я щодня за Тебе молюся до Бога:
«Господи, допоможи і збережи…»,
Щоб не була важкою Твоя довга дорога,
«І всяких напастей ти не допусти…»