Не рань мою душу,
Бо вона і так покалічена наскрізь –
Але терпіти все-таки я мушу,
Бо кожен день - новий сюрприз.

А все ж було просто чудово –
Не хотілося ні плакати, ні сумувати
Та тебе мов закували в злі окови,
І вже мені не сила більш чекати.

А я так вірила, надіялася, прости тим жила,
А тут як в спину ніж – так боляче і гірко,
Для чого тоді доля нас звела?
І знову ця зима так несподівано прийшла.

Та я все переживу – мені ж не вперше,
Ніби вже до цього всього звикла я –
Можливо десь довіра продаватиметься дешевше –
Щоб ціною сліз купити я її змогла.