На серці туга, у очах образа,
Ламалась тихо віра,
Помалу, не відразу,
І далі йти уже не сміла.

Гнів як той скажений звір,
Розірве, і не пошкодує,
Пориву цьому ти не вір,
Бо він тебе марнує.

А що з тобою далі буде?
Ти як те зимове чудо,
Як тільки сонце гляне,
Так потрохи і розтане.

І з пусткою в очах,
І з помстою у серці,
Як зранений той птах,
Який от-от і розіб’ється.

Ридання не поможе,
І бійка не зарадить,
Втрачаєш найдорожче,
Його от-от уже не стане…