Ну чого ж ти оце мовчиш?
Невже нема чого сказати?
Чого як закам’янілий ти сидиш?
Ніби розучився відчувати…

А я кричу, кричу, кричу,
Уже, здавалось, задихаюсь.
А ти як ніби і не чув,
Тоді для чого тобі я відкриваюсь.

Немов між нами та товста стіна.
І я з тобою як глуха з німим,
Між нами злагоди нема й нема,
Коли ж ти став таким?

Ти ніби мене і не чуєш,
Або просто не бажаєш чути,
І все на своєму ти наполягаєш,
А, може, так тому і бути.

Але сьогодні ідеш ти за одними,
А завтра до інших примикаєш,
І від переконань ці дії є далекими,
Бо з ким вигідно, з тими і перебуваєш.

Отак ми і живемо,
І не завжди знаємо для кого,
І до чого ми тоді прийдемо,
Та головне, щоб не відійшли від Бога…

P.S. Вмімося любити один одного, прощати, вірити, допомагати, не зраджувати, розуміти, підтримувати...
"Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам…" (Мт.7:1-6)