Мені чомусь пригадались рядки із пісні «Вишневий садок» групи «Тінь Сонця».
«Рушник вишиваний,
на покутті ікона
я в бабиній хаті,
я знова удома…»
Я теж зараз «удома». Це таке неперевершене відчуття: здається, ніби літаєш на крилах, безмежна радість наповнює душу і знову ж таки підкрадається сум, адже ненадовго ж я тут… Але треба цінувати і те, що маю, адже це подаровано Господом.
Та ще й така чудова пора року – ВЕСНА! І мій улюблений місяць – ТРАВЕНЬ! Вийшла на поріг будинку, а все навколо зелене-зелене. Таке відчутя, що ти поринаєш у це все і сам стаєш зеленим. Все квітне, буяє – краса неймовірна. Розцвів бузок і створює неперевершений аромат. Я його просто обожнюю: можу годинами сидіти і вдихати цей чудовий запах. Піднялася трава, я обережно ступаю, а вона розповідає мені свої секрети. А який божественний аромат скошеної трави – цього не можна передати словами, це потрібно відчувати…
Виходжу за огород на луг, по місцевому «пастовень» (місце для випасання худоби). Це просто неймовірно: безкінечне поле зелені, так би і спав на цьому шовковому покривалі трави. На лузі пасеться багато тварин, зокрема і наші гуси, кози.
Мої найулюбленіші тварини – це коні. Але кози також відіграють важливу роль у моєму житті. Я доглядаю за ними з самого дитинства. Вони мені замінювали друзів, а точніше сказати були і залишаються найкращими друзями.
І взагалі тварини кращі за людей, якби парадоксально це не звучало. Вони ніколи не зрадять, будуть вірними до кінця життя. Тварини дуже люблячі до людей, не тільки тому. Що вони їх годують, а тому, що така їх природа.
Тільки я вийшла на пастовень, так відразу підійшли до мене мої кізоньки. Вони впізнали свою господиню. Відчувають дуже тонко любов до себе.
Сідаю біля Конвалії. Це моя біленька красуня. Я її просто обожнюю. Життя цієї кізоньки досить важке, бо її покусав собака і в неї одна лапка не діюча. Вона не може на неї ступати. Ми з татом довгий час її лікували. Це були страшні страждання як для неї так і для на, адже ми прекрасно її розуміли.
Вони дивиться на мене своїми судовими карими очима. Обнімаю Конвалію за шию, притуляюся до неї. Відчуваю її тепло. Моя Конвалія така пухнаста-пухнаста. Я чую як вона дихає. Я почала гладити Конвалію, вона заплющила очі, це виражало її задоволеня. Я почала розповідати Конвалії, що мені скоро треба їхати. Таке ьбуло враження, що вона співпереживала зі мною. Дивилася на мене сумними і водночас розумними очима. Здається от-от заговорить…

P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на мою електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів!