Ще трішечки, буквально декілька хвилин, коли годинник проб’є північ і… настане диво, тобто наступить Новий рік. По правді кажучи, ця передноворічна ейфорія вже трішечки надоїла.
Ми ж всі ніби дорослі люди і так прагматично оцінюємо те, що відбувається навколо і водночас віримо, що якийсь один день у році здатен все змінити. А скільки забобонів існує з приводу цього «свята», то вже про них можна писати цілу книгу.
Я розумію, що у кожному з нас живе маленький мрійливий романтик, який щиро хоче того, щоб ось-ось настало щось чудове, дивовижне, неймовірне. Я не бачу в цьому нічого поганого, навпаки, це прекрасно. Але ж чому ми очікуємо, що це все відбудеться саме чомусь у Новорічну ніч? З чого Ви це взяли, або правильніше сказати, від кого Ви це перейняли? Любі мої, дорогі співвітчизники, якщо Ви не бачите тих чудес, що відбуваються з нами щодня, адже кожна прожита нами хвилина – це вже диво, то до нас чудеса самі не прилетять на блакитних санях з Дідом Морозом і не будуть нам кричати, щоб ми їх нарешті помітили…
Щодо мене, то я особисто взагалі не сприймаю таке свято як Новий рік. Можливо, певним чином, на це моє таке «рішення» вплинула загальна сімейна атмосфера, тому що у нас не прийнято дуже пишно зустрічати Новий рік. Але все ж таки ми відзначаємо це свято настання Нового року. А я його просто не сприймаю. Як на мене, то це просто насмішка над людьми, тобто над самими собою. Що може статися прекрасного, нового і незабутнього першого числа найхолоднішого зимового місяця – січня? Я розумію, що тут відбувається щось казкове… Але не будьмо людьми без роду і без коріння. Хочу нагадати, що наші предки святкували Новоліття навесні, коли сходить сніг, розпускаються дерева, починає зеленіти травичка, квіти наповнюють все своїм чудовим ароматом… Оце я розумію казка – тут все, що відбувається навколо саме по собі дивовижне і не треба вигадувати того, чого не існує, просто треба бачити, чути, відчувати.
І взагалі якщо дивитися на ту ж саму Європу, до якої ми так наполегливо прагнемо, то там не святкують так помпезно Новий рік, як у нас. Тут більше шанують Різдво Христове, у них воно вважається тихим, приємним,чудовим сімейним святом, коли люди обмінюються подарунками і дякують Богові за прожитий рік.
А у нас як завжди все як не у людей, перевернуто з ніг на голову. Ми ще ніяк не можемо розпрощатися з дорогим нашому серцю Радянським Союзом, який нам внушив це свято як національне і всеславне. А ми все приймемо, чим нас не годуй, хоч одною гнилятою, ми це з посмішкою ковтаємо – а нам що? Хіба нам завадить зайвий привід для того, щоб напитися? Та ми тільки з радістю, ми б це робили кожного дня, було би тільки за що.
Ви спитаєте, а як же цей Новорічний аромат ялинки, прикрас, мандаринок і всіляких солодощів? Мені здається, що ще одним аргументом того, що я не люблю Нового року – це ялинка. Як нещадно вирубують цих лісових красунь, щоб такі істоти, як ми могли насолодитися їхньою смертю. Десь, напевне, років з 10-ти у мене вдома ніхто не ставить ялинки, ми прикрашаємо лише гілочки. І нас це цілком задовольняє.
А щодо всіляких подарунків, що це все у мене асоціюється з Різдвом, але це вже тема окремої розмови…