Сьогоднішній неділя називається Хрестопоклонним тижнем. Нею відкривається четверта седмиця Великого поста, коли вже половина цього найважливішого для кожного з нас періоду церковного року виявляється пройденою. І саме так у цей час Церква нагадує нам у Євангельськім читанні про той Хрест, який кожний з нас повинен нести на своїх плечах. І це не випадково.

  Ті тяготи, які ми вільно або мимоволі з радістю або із сумом поклали на себе під час Великого посту, напевно, дали нам відчути тією чи іншою мірою, що таке хрест, який нам заповів нести Спаситель. Хтось з скорботою, хтось із радістю відчув його тягар на своїх плечах і відчув, тим самим, що попередні кілька тижнів Великого посту не пройшли випадково. Він став ще більш ясно відчувати, що земний життєвий шлях це хресний шлях. Однак сьогоднішнє воскресіння повинне стати для нас із вами не тільки днем поклоніння святому животворящому Хресту Господньому, але й вдень міркування над тем, а що ж означає для нас, християн, цей Хрест. На жаль, для багатьох зображення Хреста Господнього стало настільки звичним і повсякденним, що ми дуже часто перестаємо усвідомлювати головний справжній зміст цього великого символу християнської Церкви. Надягаючи на свої груди Хрест, роблячи зображення Хреста на косяках наших дверей, ми дуже часто сприймаємо Хрест як якийсь магічний знак, як інструмент, який повинен гарантувати нам, застрахувати нас від усіх життєвих неприємностей. По суті, кощунственно ми чекаємо те легкого Хреста, радості, ми чекаємо того, що носіння Хреста, до якого покликаний християнин, зробить наше життя легким і  безхмарним. Ми несемо на собі хрест хто золотий, хто срібний, хто алюмінієвий, хто мідний, але дуже не прагнемо нести на собі того головного Хреста, який ніс Спаситель. А що є цей Хрест? Це страждання. Природно, по немочі нашій ми боїмося страждання, але бувають у житті ситуації, коли немає іншого шляху залишитися християнином, крім як, часом, може бути, добровільно прийняти на себе страждання, а виходить, і свій Хрест. Ми прагнемо, щоб наш натільний хрест був гарантією від усіх ускладнень, від усіх інших хрестів, від найголовнішого Хреста, який ми повинні нести, а Христос нам говорить, що відкидання наше повинне припускати носіння Хреста. Господь наш Ісус Христос говорить нам про те, що той з нас хто прагне врятуватися, повинен відкинути себе,взяти Хрест свій і іти за Ним, за Христом. У кожнім слові в цьому Євангельськім оповіданні вкладений глибокий зміст. Отже, нам, насамперед, необхідно відкинути себе. А чи вміємо ми це робити? Виходить чи в нас це відкидання навіть тоді, коли ми стаємо християнами, навіть тоді, коли ми носимо на собі Хрест Господній? На жаль, дуже часто ми виявляємося зовсім далекими від цього найголовнішого подвигу християнського життя. Входячи в церковне життя, ми найменше думаємо про те, щоб відкинути себе, навпаки, ми й у церковне життя входимо насамперед думаючи про себе. Їдучи в Церкву, ми думаємо про те, щоб нам полегшало, стало краще, стало благополучніше, щоб було в нас здоров'я, щоб було в нас благоденство, щоб не було в нас ніяких негод і страждань. Немає для нас нічого більш важливого, чим наше власне життя, чим наші власні переживання, яких ми не прагнемо випробовувати, чим наші власні радості, яких ми прагнемо придбати якнайбільше. І від Церкви-Те ми вимагаємо, насамперед, радості й благополуччя для себе. Більше того, розуміючи, що ми як християни, повинні каятися, дуже часто забуваючи принизити себе, ми, навіть каючись у власних гріхах зараз, під час Великого поста, вхитряемся при цьому знов-таки не відкидати самих себе: так, звичайно, ми грішні, міркуємо ми навіть на сповіді, але десь у глибині нас є відчуття того, що, наприкінці-то кінців, всі грішні, а мої гріхи Господь повинен вибачити, Він же бачить, який я гарний християнин, я ж, на відміну від інших, ношу Хрест, я ж іду поклонитися Хресту в храм Господній, тому чи так вже глибокі мої гріхи? В багатьох з нас і до Церкви відношення складається точно таке ж, яке складається в навколишніх нас невіруючих людей до всього в цьому світі — відношення споживача, ми прагнемо, щоб Церква жила для нас, а не ми для Церкви. Ми повинні відкинути себе, взяти Хрест свій — у кожного він особливий — і йти за Христом. Несучи свій Хрест, усвідомивши свій біль, своє страждання, будемо пам'ятати не тільки про цей біль і страждання, але й про Христа. Про Його болі й страждання, які Він за нас перетерпів, заради нашого порятунку, і будемо пам'ятати, що наш Хрест, який ми несемо із християнською смиренністю, це теж наше служіння Богові. Давайте, дорогі брати й сестри, частіше згадувати про те, що несення Хреста на своїх плечах — це дійсно подвиг, і, якщо ми насмілились називати себе християнами й носити на собі Хрест Господній, то повинні бути готовими до того, що наше життя буде наповнена не з радості, а болю, не веселощі, а страждання. Нехай не буде для нас Хреста як чудодійного амулета від життєвий неприємностей і негод, нехай для нас Хрест буде знаком того, що ми з гідністю й мужністю, яка була в Спасителі нашому  Ісусі  Христа, зі смиренністю й любов'ю, яким Він обдаровував усіх людей у цьому світі, підемо за Христом і із Христом. Амінь.