«…Дай мені відчути радість і веселість,
зрадіють кості скрушені…»
(псалом 50)

Нарешті освіжаюча прохолода після жахливої спеки,
Яка, надіюся, не дасть померти
Знесиленому життям поету,
Який щоразу перераховує чужі монети.

Він, похилившись над столом, тихенько спить –
Йому, напевне, нестерпно щось болить,
Але ж треба щастя душею ловить,
А його муза все чомусь мовчить і мовчить…

Хтось суворим тоном віддає накази,
За якими треба діяти відразу,
І не зважати на людські обрАзи,
А на стіні висять старенькі образИ…

А він прийшов додому і від утоми впав –
Давненько він так міцно вже не спав,
Але він навіть і не знав,
Що хтось, крізь сон, його думки украв…