«Боже, як мені добре!» - думала собі я, вистукуючи своїми «каблучками» (по правді кажучи там цілі каблучища) по бруківці у такт однієї з пісень Руслани. Мені так давно не було – якось так спокійно, ні про що не хвилююся, така легкість, що просто хочеться піднятися угору і кружляти у якомусь дивовижному танці…
Ця бруківка мені нагадує Львів – просто обожнюю це місто – весь час мріяла там навчатися, воно мене надихає, піднімає настрій, налаштовує на позитив, змушує зануритися в себе, зрозуміти свою сутність.
Але Івано-Франківськ теж чудовий – також люблю його, тут відчувається справжній дух націоналізму, українськості, загалом гуцульське місто – і цим все сказано! Я згадую як я не хотіла їхати знову на навчання сюди – які в мене були істерики, депресії, моя агресвність просто перевершувала норми допустимого. А виявилося, що не такий страшний чорт як його малюють – це на першому курсі був завал, страх огортав всю мене, було незвично, нічого ще не знала: як, куди, навіщо?.. А зараз адаптувалася більш-менш – вже знаю як себе поводити з певними людьми за певних умов, коли можна розслабитися, а коли напружено працювати у поті чола. Взагалі студентське життя надзвичайно цікаве – вчитися то важко, але не треба драматизувати, просто потрібно навчитися правильно розпоряджатися часом і тоді не буде ніяких проблем, а життя видаватиметься прекрасним як мені зараз.
В мене взагалі почався цей навчальний рік просто фантастично – чотири п’ятірки, жодної двійки – я прямо як не студентка. Але щоб не зурочити тьх… – ой, чим я займаюся! Яка я забобонна і то навчаюся на католицькому, перепрошую на релігієзнавчому факультеті і вірю в такі дурниці – суцільний жах! Я аж розсміялася – щось занадто я зіронізувала в цому питанні - та мені просто дах зносить, «пре» - як кажуть.
Іду парком, посміхаюся перехожим і мені здається, що вони це роблять навзаєм, але невідома мені причина – чи раді за мене, чи навпаки співпереживають трішки нездоровій людині. Я кайфую – мені так добрезно, кльовезно, файнезно… В цьому місті можна отримати адреналін, відчути екстрім і відірватися по повній. Я не маю на увазі якісь там дискотеки, бари, клуби. Я говорю про «природній» відпочинок як ось зараз - на вулиці так тепло, досить таки не по-осінньому, а я би сказала, що ще літо все-таки не хоче з нами прощатися як і ми з ним. І від цьго можна ортимати максимум задоволення!
А, може, мені використати це місто для планування подальшого особистого життя?.. Це гарна ідея. У ньому багато студентства, а серед нього відповідно і представників сильної статі. Гуцули гарні на вроду: самі смугляві з чорнявим волоссям і карими очима – якраз мрія будь якої дівчини, а в моєму випадку, ідіотки. Я уявила собі, що вийшла заміж за якогось гуцула і він мене забере до себе на батьківщину, у гори і буду я там танцювати під трембіту і мовити по-гуцульську. Як каже одна моя одногрупниця: «А ти сі диви, дівко, добре сі диви!». Я знову розсміялася – фантазії в мене звісно вистачає, тут нема що сказати.
Я думаю, що напевне, зупинюся на русичах – голубооких блондинах, і поїде він зі мною на Волинь, мою історичну батьківщину і будемо ми жити на окраїні лісу у гарній хатинці, поблизу нашої кінної ферми… Ось Вам! Якщо комусь до вподоби такі умови, то прошу дуже… Та це я не серйозно – це я під впливом свого бомбезного настрою.
Ось так потихеньку, помаленьку підходила до свого гуртожитку, де мав продовжитися мій чудовий день.

P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів.