Безмежна голубінь величного неба,
І віє прохолодою від кришталево-чистої води,
І все гласить: «Наполегливо іти треба,
Вперед до такої бажаної мети!»

Бреду босоніж по шовковій траві,
Чути як вдалині співають солов’ї,
І так не хочеться кудись іти, спішити,
Якби ж цю мить прекрасну зупинити!

Тоді я б захоплено милувалась нею,
Здивовано затамувавши подих,
А так пролетить разом з шаленою весною,
І навіть не встигну оглянутися навколо…