Надворі був місяць червень, минали найдовші дні в році. Погода була чудова. У повітрі запаморочливо пахло літом. На клумбах буяли квіти і їх прекрасний аромат змушував забути про все і з головою поринути у мрії.
Та Маргариті було байдуже до цього всього. Вона була не з тих «самолюбивих романтиків» як сама їх називала. Їй було всього 17, але мала стільки «проблем», що і декому в 40 це не снилося...
Вона була донькою одного з найбільших магнатів краю. Її татуся позаочі називали Big Boss. Він мав безліч будинків і саме в одному з «найвеличніших» котеджів він і проживав з сім’єю.
Отже, Маргарита вийшла в парк і примостилася на найближчій лавочці. Людей тут вже не було, адже вони вже розійшлися по своїх задушливих кватирках. Вона була невдоволена, що матуся відправила її на цю прогулянку саме в такий час. За своїм планом Марго саме мала причепурюватися на чергову дискотеку, а тут така халепа... І тут ще цей охоронець. Який стоїть і глипає, щоб вона кудись не втекла. Йому за це платять і досить таки непогано, ні, щоб віддати ці гроші Маргариті, хоча вона так достатньо має, але все ж таки...
І взагалі сьогодні жахливий день як не крути. Її збудили «ні світ. ні зоря», тобто о 9 ранку, бо прийшла репетиторка з української мови і Марго змушена була займатися, хоча це було їй далеко недовподоби. Вона Маргариті з самого ранку зіпсувала нерви, , адже постійно докоряла її щодо стилю мови. І яка їй до того справа? Отримай свої гроші та й бувай здорова! Потім ще ці вічні мамині нотації щодо її поведінки і марної трати часу. Маргарита була просто обурена:»Мамо, ну Ви теж в молодості гуляли, а я Вам що, монашка?». Щодо монашки, то це взагалі окрема історія. Живе в них по сусідству сім’я священика. То там його донечка – ось та справді зібралася в монастир . А ще мама постійно ставить її в приклад. Та на що тут рівнятися? Ходить така вся старомодна, і «вчить всіх жити»: любити, допомагати, прощати. Найшлась ще Мати Тереза. Якась вона дивна. Та тато Марго зможе купити всю ту парафію і її «панотця» разом з нею, адже в нас час навіть це можна придбати.
І так вона задумавшись, навіть не помітила як до неї підсів хлопець.
- Що з тобою? Чому ти така сумна і озлоблена? – запитав він.
Вона аж здригнулася від несподіванки.
- Та от за наказом тут змушена бути, тому така і зла – пробурмотіла у відповідь Марго.
- Як то за наказом? – здивовано спитав хлопчина.
Вона розповіла всю свою «біду». Він був якийсь розгублений
- Ти розумієш, - сказала йому наостанок Маргарита, - це якийсь кошмар – ніхто мене не може підтримати.
- Я не знаю, що тобі порадити,адже я ніколи не був у такій ситуації.
- Цікаво – сказала Марго – невже у тебе у житті все так гладко складається?
- Давай можливо, насамперед, познайомимося – запропонував він. – Мене звати Богдан. А як твоє ім’я прекрасна незнойомко?
Марго не звернула увагу на те як Богдан її назвав – це ля неї було звично. Вона звикла, що красива і цей комплімент для неї був як щось буденне.
- А я Маргарита. Але можеш називати мене просто Марго.
- Яке чудове у тебе ім’я! Є такі прекрасні квіті – маргаритки. Вони мої улюблені....
- А я якось нейтрально ставлюся до квітів. – байдуже сказала Марго.
- Як до такої краси можна ставитися спокійно?- з болем спитав Богдан.
- Та ростуть собі, то й нехай. Мені від них ніякої користі – пхинькнула у відповідь Маргарита.
- Яка ж ти черства! – скрикнув хлопець – Не цінуєш дару. Даного Господом, яким ми можемо милуватися досить таки недовго, адже життя короткочасне.
Цими словами він нагадав їй сусідку-монашку. Марго це стало страшенно нервувати.
- Та хто ти такий? Хто твої батьки? – розгнівано закричала вона.
- Мої батьки на небі, вони зараз перебувають з Богом. Але в мене є Отець - він спільний для всіх людей – це Господь - спокійно відповів Господь, ніби не чуючи озлобленості в її тоні.
Їй стало як ніколи соромно за свої слова і щиро жаль хлопчину, хоча Маргарита раніше ніколи не переживала таке відчуття.
- Ти вибач – знічено сказала Марго – я не знала...
- Та ти що, то нічого страшного! – заспокоїв її Богдан.
- Але у тебе такий щасливий вигляд... – почала було Маргарита.
- Так – перебив він її- я найщасливіша людина на землі! – вигукнув Богдан.
Марго здивовано підняла брови.
- Чому ти дивуєшся? Я щасливий, тому що зі мною завжди перебуває Господь, мені з ним нічого не страшно, мене він постійно оберігає і у всьому допомагає. – з сяючим обличчям промовив Богдан.
Маргарита була вражена. У неї не було слів. Вона просто не знала, що
сказати. «Який дивовижний цей Богдан! – подумала вона собі. – Наскільки це життєрадісна людина! У нього немає сім’ї немає коштовностей, і як не дивно, немає ніяких проблем. Здається, це дуже важко. Але як цей юнак вміє дивитися на життя, як він його сприймає! А я забиваю собі голову якимись дурницями – докорила собі Марго. Я просто нестерпна людина!»
- А що мені потрібно зробити, щоб Господь мені теж був помічником? – з надією запитала вона.
- Насамперед тобі щиро потрібно повірити в Нього. Якщо не повіриш. То не отримаєш допомогу. Адже сказав Господь: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін 20:29)
- Так просто? – спитала Маргарита.
- Це далеко не легко – заперечив їй Богдан. Адже завжди просто вірити. Коли нам добре. А коли тільки якесь випробування, то так відразу і нарікаємо на Бога
Марго відповідь сподобалася. Їй ставало дедалі цікавіше слухати цього хлопчину. Його мова линула як пісню – так їй здалось на той момент – тому вона з захопленням почала розпитувати його далі
- А де зараз перебуває Господь?
- Він знаходиться навколо тебе і в тобі Подивись на цю всю природу – її створив Бог. В тобі також буде Бог, якщо ти Його туди впустиш і будеш слідувати Його настановам.
- Ти так тонко все відчуваєш – замріяно сказала Маргарита. – це напевно теж дарував тобі Господь...
- Ні, цьому потрібно навчитися самому, адже недарма в народі кажуть «На Бога надійся, але і сам рук не покладай». Треба багато працювати над собою, адже «віра без діл мертва»(Як 1:20)
Ці слова запали Марго в душу. І справді вона змінилася. Сусідська дівчина Марічка стала її найкращою подругою, тому що вона нарешті її зрозуміла і тепер допомагає їй навертати людей до Бога.
Але, на жаль. Маргарита вже більше не зустрічає Богдана. Вона вже намагалася його розшукати, але все марно. Богдан ніби провалився крізь землю... Але вона кожного дня дякує Богу за те, що Він послав їй Богдана, який навернув на шлях до істини.
P. S. Якщо виникатимуть якісь зауваження, побажання, рекомендації, або просто відгуки щодо статей, написаних мною, то прошу писати на мою електронну скриньку liza1402@mail.ru. З нетерпінням чекаю Ваших листів!
