«Щоб змінити інших – почни від себе».
(Бруно Ферреро «Таємниця червоних рибок»)
Нещодавно зіткнулася з таким питанням, чи слід ставити в храмах національну символіку, а зокрема червоно-чорний прапор?
Отож, насамперед, напевне, потрібно звернутися до символіки і значення цього прапора для життя українського народу. Отже, цитую: «Червоно-чорний прапор. Символ української національно-визвольної боротьби ХХ століття. Символізує червону українську кров в боротьбі за свободу української чорної землі. Почав використовуватись як відзнака товариством старшин УСС «Лицарство залізної остроги». Затверджений прапором ОУН на ІІ надзвичайному зборі у 1940 році».(сайт http://www.legion-plast.org.ua/idea).
Здається все коротко, ясно і доступно роз’яснено. З цієї короткої довідки можна зробити висновок, що червоно-чорний прапор є такою ж самою національною святинею як і синьо-жовтий прапор, проти знаходження якого в храмах ніякого обурення немає.
Та я здається потихеньку починаю розуміти причини «всенародного» незадоволення. Найперше слід зауважити те, що під червоно- чорним прапором боролися націоналістичні сили, деякими діями яких наші вельмишановні «демократи» не дуже задоволені. Я не є прихильницею думки, що мета виправдовує засоби, але у ситуації, яка склалася на той час у нашій державі, коли вона перебувала під загрозою зникнення назавжди, іншого виходу не було. Тут толерантним не побудеш – закопають живцем, лишався тільки один вихід – жорстока і нерівна боротьба.
Але це я копнула занадто глибоко – причина тут набагато банальніша – краще жити ж в «демократичній» країні і робити, що хотіти, ніж нести відповідальність за свої вчинки. Просто у наших людей поняття «демократія» чомусь завжди тотожне «анархії». Для наших українців демократія повинна бути заборонена – вони просто ще не доросли до її рівня, бо тут половина хохлів і малоросів, на превеликий жаль.
А ми ж такі щирі «християни-демократи» - куди вітер подує, туди і хилимось, аби лише нам добре було - тут і до Росії можна і до Польщі і куди завгодно. Ми всіх так любимо, поважаємо, цінуємо. Ну звісно, а свою культуру закопуємо – так же легше, тобто вигідніше.
Але і це ще не сама основна причина «бунту на кораблі». Всі ми люди освічені і ще зі шкільного курсу знаємо різницю між приводом і причиною. Так ось – причиною цього всього є незадоволення певними обставинами, які відбуваються, певними «владними» структурами. А цей невинний прапор всього лише привід – треба ж з чогось розпочати, а то на голому місці починати безглузді звинувачення якось трохи не зручно.
Мені спали на думку слова Бруно Ферреро: «Якщо ми вирішили когось оскаржити, не зарадить жодна логіка. Є люди, які роблять усе, щоб звалити вину на когось за те, що діється». (Бруно Ферреро «Таємниця червоних рибок»). Напевне, тут є над чим замислитися. Потрібно шукати причину не в комусь, а насамперед в собі. Адже це наше суб’єктивне сприйняття навколишньої дійсності, людей, обставин. Можливо, на це все просто потрібно подивитися з іншого боку – і все стане набагато зрозумілішим. Як любить казати моя подруга «Будь простіше – і люди до тебе потягнуться». Можливо, в цьому і є доля правди…