„Істинно кажу вам:
щоразу, коли ви відмовляли в допомозі
одному з братів Моїх найменших,
ви відмовляли й Мені”
(Матф. 25:45)

Змучений він сів край дороги,
І гірко заплакав –
Напевно, згадав,
Як він Україні – улюбленій доні
Волю золотую подарував

Щоб в ній жили добре
Багачі і бідні, лукаві й хоробрі,
І щоб вони ніколи не знали горя –
Так Він собі запланував.

Та вони не вміли цінувати найдорожче,
Яке він так довго і важко плекав,
Він до них благально звертався щоночі,
А вони навіть і не чули, як Він тихо страждав…

А сльози дощем падали вниз –
Як крізь чув Він їхні голоси,
Одні кричать до нього: «Геть іди!»
Інші благають щиро: «Допоможи!»…

Він сидить закам’янілий,
Замучений вогнем болю,
Що пала щохвилини,
За любу доню – за Україну…