А я собі не ворог і не друг,
Не мирюся навіть сама з собою.
Дивлюся на сплетіння ліній рук,
Які показують мою майбутню долю.

Тут – щастя лине, там – пливе журба…
Не хочу вірити у це пророче чаклування!
Кричить в мені оте перше моє «Я»,
Друге шепоче, що це долі посилання.

Отак живу сама з собою,
Малюючи печальну мить.
Готую ворогу смертельну зброю,
Та серце з жалю все ж щемить.

Бо всі ж ми люди,
Хоч приносимо іншим безліч мук,
Невже ми так швидко забули,
Про радість зустрічей й печаль розлук?