Храм Святої Анни
На цьому камені Я збудую Церкву Мою,
і врата пекла не здолають її. (Матф.16:18)
Welcome to our website
Світ навколо нас
Мені здається, що я схожу з розуму. Так помаленьку, зовсім непомітно для суспільства і водночас для себе. Та що суспільству до мене? Я ж мурашка – маленька, непомітна – натомість мене є сотні подібних, можливо навіть чимось кращих.
Я починаю не розуміти елементарних речей, які відбуваються навколо мене. Для мене це все так дико, ніби я щойно спустилася на Землю з іншої планети і це все для мене таке незнайоме, дивне і страшне.
Навіть сама реакція на сказане мною у кожного буде різна. Хтось скаже «Хвора. Треба пожаліти. Тепер таких багато», інший просто посміється наді мною, ще третій скаже, що ми всі такі ненормальні у цьому світі, бо інакше не виживеш, а хтось обніме і скаже «Ти що, маленька, все буде добре – ми ж разом, ми все переможемо. Ми ж люди все таки як-не-як».
Люди... Гарно сказано. А хто ж такі ті «люди»? Так цікаво, ми всі називажмося ними. Але чи справедливо? Це вже зовсім інше питання. Так – ми дуже схожі на них. Але, може, ми всього лиш індивіди..... Ви скажете, якась дурнувата. Хто-зна, може, Ви і праві.
Але ми з моїм другом повертаємося на ту планету, звідки сюди впали. Забралися – а то так високо, високо. Зручно примостившись на найближчій гірці, ми вирішили подивитися вниз. Яке це видовище – таке надзвичайно цікаве і водночас смішне. Все на Землі ворушиться, метушиться, кудись поспішає. Всі такі якісь заклопотані, такі зайняті, знервовані і до всього абсолютно байдужі. Аж дико так. Я засміялася. І кажу своєму супутнику: «От тобі і люди. Розумні істоти, але таке враження, що роботи, кимось запрограмовані».
Ви спитаєте, шановна, і що тут дивного. Це не ми такі, це світ такий. А це вже мені взагалі смішно. З цієї надземельної висоти – це просто нереально смішно. Це не світ такий – це ми такі. Що нам заважає його змінювати??? Та де там, нащо його змінювати – і так добре. Нащо там морочитися? Легше ж пожалітися і поконстактувати факти, на зразок: «Скрізь корупція. Це не я такий. Це всі так роблять».
Але щось ми трішки не туди заїхали. Отже, люди. Це якась відбувається деградація. Втрата просто ціннісних орієнтацій. Та взагалі мало хто знає що то таке! Один одному робимо на зло, один одного у чомусь підозрюємо, намагаємося відімстити і від того отримуємо шалену насолоду! Це так жахливо, це не передається словами. Хтось когось запідозрює у зраді, якої насправді не було, але ж ми не намагаємося до кінця розібратися, а хтось і справді зраджує. Шукають якось епатажу такого своєрідного, щоб прославитися чимось надзвичайним, оригінальним. А чим нормальні речі не підходять? Чому не можна просто любити, допомагати, підтримувати, співпереживати? Для чого придумати якісь диковинні назви цьому, а потім це ще зневажати... На зразок, якісь альтруїсти одні.
Ми взагалі не здатні щось самостійної робити – за нас все роблять машини. Натиснув кнопочку і готово! Навіть признаються у коханні замість нас вони тими самими повідомлення смс-ками. Ми втратили людську подобу – в нас тільки ця оболонка, а всередині порожнеча – пусто.
Навіть подивитися на те, до чого ми прагнемо? Наші мрії, хоча би. Бо ми всі мріємо, навіть я з тієї Іншої планети. Це будинок на острові або на березі моря, машина дорогуща, побільше коштовностей – і тоді ми б зажили. Особливо заможні вже додумалися купувати зірки і місця на планетах – але скажу відверто- ми з моїм другом їх тут навіть і не бачимо – не долітають сюди А жаль. Ми би з ними поспілкувалися – все-таки на своїй території. А то якось на землі нам не виходить – нас просто не розуміють. А чого хотіла б я? Не знаю, мені здається, що маю все необхідне. Навіть більше того, бо я цього всього не достойна. Хотіла би я більшої любові для людей, щоб не було цих ворожнечі і війн, від яких відлуння іде аж на цю планету. Щоб люди не шукали десь щастя за океанами, а розуміли, що щастя – це є те, що вони народилися, живуть і що повинні цьому радіти. Щоб люди думали не лише про себе, але допомагали іншим.. Щоб бережно ставилися до природи, любили тварин. А взагалі-то я згадала, що хочу особисто для себе - коня. Такого гарного, прегарного – але для того мені треба буде спуститися на Землю, бо тут немає йому поживи...
Що я хочу з цього всього сказати? Навіть не знаю... Можливо те, що все-таки треба постаратися бути справжніми людьми, тому що життя недовговічне, якби нам того не хотілося. І пам’ятати про те, що ми маємо ще крім тіла душу, яка набагато головніша за нашу оболонку.
Total comments: 1

1 lymir   (28.03.2011 22:26) Спам
ми забуваємо що людина складається з тіла ,душі та духа який нам дав жити. Господь привів на світ щоби в пітьмі ми побачили світло, яке веде на небо. А більшість дивиться в низ одяг ,гроші їжа. так і стосункі бальш прості подібні на звірячі. Тому і складається враження що ми тут звірі. І дивно нашим Ангелам охоронотилям нашої душі дивитись на нас з верху ,чому ми копошимось страждаємо за якихось дрібниць, забуваючи що є кращій шлях який дав нам Господь ,шлях Божий --ведучий до спасіння. де нема тої тьми яка несе печаль.
Only registered users can add comments.
[ Registration | Login ]