Торжество Православ'я! Не чи дивно звучать у наш час ці слова? Багато говорять: де це торжество, коли, з однієї сторони Православ'я нині в злиднях, з іншого боку — скільки в Церкві нечистого, перекрученого, неправильного. Православ'я, Церква — гнані, а ви говорите про торжество Православ'я!
Так, вірно, Православ'я вбране нині в бідний одяг, але цей одяг не применшують його величі й значення в житті миру, як не применшили одяг величі й значення Боголюдини, Спасителя Ісуса Христа. Вірно й те, що в церковній огорожі не мало гріха, — не в Церкві, а в огорожі церковній, але ж все нечисте й гріховне в церковній огорожі не є Церква. "Усякий гріх в Церкві є гріх не Церкви, а гріх проти Церкви", і він не применшує святиню Церкви, як не применшило святиню Таїнства й присутність Іуди на Таємної Вечері.
Заперечуючи проти Торжества Православ'я, вказують ще й на масовий відхід від християнства в наш час. Що ж, одні йдуть, інші приходять до Христа. Справа не в кількості, що йдуть, а в якості від Христа, що йдуть і в якості прихожих до Нього, у Церкву Його. Однак, що представляє собою цей відхід від християнства в наші дні? У ньому немає нічого нового, це лише воскресіння колишнього, це — повернення до Будди , до Платона або Конфуція, повернення до індивідуалізму, а також прадавня, у нових формах, спроба змішати християнство з язичеством в "Всесвітньому Союзі Церков".
Так, багато відкинули Благу Звістку про Слово, що став Тілом, розп'ятому й воскреслому. Багато змінили Йому й повернулися на шлях, який, у різних формах, був уже пройдений людством. Пішли від Благої Звістки й, у своєму поході проти Христа, опинилися перед порожнечею безодні. Філософія позитивізму, гуманізму й матеріалізму, що думали вилучити Христа з життя людства, "поставили людину перед особою байдужого всесвіту з її сліпим випадком", поставили людину перед нісенітницею буття. Але життя не терпить порожнечі. І, зачувши порожнечу, забігала людина в протесті проти неї, і проти фальші й неправди життя. Не чи є вираженням цього протесту потворний, часто печерний, вигляд навколишніх нас юрб брудної й волосатої молоді? Не криється чи в їхній розгубленості для багатьох з них неусвідомлене тяжіння до Змісту, до розумного Початку в Житті? У цій розгубленості розкривається щиросердечна трагедія людини. І на цьому тлі продовжує звучати Блага Звістка про Любов Божу до людині, Розп'ятої й Воскреслої; Звістка про Те, Хто Своїм життям вказав людству Шлях, що приводить до пізнання Істини, що й приводить до споконвічної Правди Життя. Звучить Звістка про Те, Який завжди буде Світлом миру.
"Аз є Шлях і Істина й Життя... Аз є Світло миру". І, подібно Юліану Відступникові, що виголосив колись: "Ти переміг мене, Галилеянин", і сучасний збірний "Юліан Відступник", в усьому світі ведучий боротьбу із Христом, змушений буде так само виголосити: "Ти переміг мене!" і поклонитися Христу. Сила християнства, дорогі брати й сестри, сила Православ'я в непереможній Особистості Христа, Сина Божого й Сина Людського. В Христі — зганьбленому, розп'ятому й воскреслому — торжество Православ'я. І бентежна душа сучасної людини, якщо не звернувся ще людина в гній для майбутніх поколінь, не може не прийти до Христа. І ствердиться людина у вірності Йому. Його серця торкнеться, насамперед, Христове Благовістя про Любов.
Любов Христа до людині це не любов учителів гуманізму, мудреців і філософів; любов Христа до людині це не слова, не навчання, — а життя. Він сходить із Небесної висоти — куди? - У низину брудної, сіркою людської повсякденності. Його любов до людині — це не мрійлива, словесна любов гуманістів і філософів. Він бачить людство у всій його слабості, знає всю темну глибину людського серця, і Він не просто бачить нестаток людини, Він на Собі несе таємні рани людської слабості. Його любов не знає виключень. Перед початком останньої Своєї, на земному шляху, великодньої трапези, Христос, Син Божий, як слуга, схиляється на коліна перед апостолами й миє їм ноги.
Не може не зачарувати розумної й чесної людину й безмежна відданість Христа волі Батька Небесного. "Хіба ви не знаєте, що Мені повинне бути в тому, що належить Батькові Моєму?" — це перші слова, які чуємо ми з вуст Його. Внутрішній, постійний і незмінний зв'язок з Батьком була джерелом, з якого виникали і Його любов до людині, і Його переможна боротьба за волю Бога-Батька в цьому світі. І ще одна риса, так яскраво відмічувана всіма Євангелістами: Христос ніколи не шукає Свого. І в цьому він вільний з вільних.
Відзначаючи в перше воскресіння Великого Посту Торжество Православ'я, ми чуємо до нас звернені слова Христа-Ісуса: "Не бійся, мала череда... Я з вами в усі дні, довіку". Амінь.
