«Стомилася душа моя від щоденного
бажання зрозуміти суди Твої»
(Пс. 118:20)

На душі якась тривога –
Такий непереборний страх.
Немов та невиліковна хвороба,
Яка щоразу навіює жах.

Уже щораз сильніш тремчу,
Та не видаю цього – мовчу.
Коли я вже свої переживання іншому доручу?
Може, тоді ібіду на себе накличу.

І мої очі такі стомлені,
Немов уже й неживі.
Крізь світ дивляться на душі розцяцьковані,
Але які ж вони негарні, хоч ще зовсім молоді…