Знову я їду до гуцульського міста –
Краю грізного Стефаника і войовничого Франка,
І вибрала цей шлях ніби ненавмисне,
Та враження таке, ніби прагнула до нього все життя.

І місто це чудове – патріотичне і красиве,
А люди ніби привітні й не такі уже чужі,
Та все таки не лежить до нього моя душа,
Хоч і втілена у ньому вся неземна краса.

Так і тягне мене до рідного дому,
Як ту пташину в далекім краю,
Яка як тільки весна – так і летить додому,
Не хоче лишатись у теплім раю.

Ніби і маю там друзів багато,
І нема мені великої біди –
Та я так і лину душею до рідної хати,
Де живуть мої любі батьки.

Як чужак серед своїх – сиджу ніби в замкненій клітці
І як тільки почую щось із країв моїх –
Так і серце моє тріпоче від цієї вістки,
І згадую я всіх для мене дорогих.