«Виведи мене з болота, щоб не потонув я,
Спаси мене від ненависників моїх…»
(Пс.68:15)

Прощаюся навіки я з Тобою,
Як із осінню вчорашньою й пустою,
Що помахала мені з листя вогняною косою,
І мовила: «Нема Його! Забудь про Нього!»

А я й забула – не буду ж їй брехати –
Не хотіла від Нього навіть вісточку мати,
Та й подалась у світ я правду шукати,
А її не здобути, і не спіймати…

Та не зник той біль,
Не відійшла тривога.
І хто ж це так посмів
Закинути дороги до Бога?!
[color=red]