Враження від столиці
Я була цілком розчарована поведінкою влади в даній ситуації і тому налаштована була досить таки «по-бойовому», або краще сказати агресивно. Якщо будуть якісь перешкоди на шляху, то будемо долати з Божою допомогою, адже їдемо на Богоугодну справу – на святкування Хрещення Русі-України.
Їхали поїздом, але я ще все рівно сумнівалася чи все буде добре, але ж думала, що залізницю все-таки не перекриють… Недаремно кажуть, що думки матеріалізуються. Залізницю не перекрили.,але поїзд затримався на 50 хвилин, таке враження, ніби спеціально було задумано.
Вийшовши на вулицю, відразу склалося негативне враження від столиці: таке враження, що це не столиця України, а якоїсь чужоземної держави зі своєю державною мовою. А це ж нашої неньки… Гнітили будівлі, метушня, звісно це величезне місто.
Я взагалі не люблю Києва – просто з цим містом у мене неприємні асоціації – воно в цьому не винне, але…
Коли ми підходили до Володимирського собору (правильніше ссказати, добігали, бо запізнювалися), то в свідомості щось наче почало перевертатися – звідти виходили люди, саме на Хресний хід. Коли ми з подругою влилися в цей потік, то на душі стало так приємно, тепло і навдивовижу спокійно. Люди йшли з усміхненими обличчями, щасливими очима. Вони були втомлені, адже приїхали здалеку, але були радісні. Ішли у вишиванках, співалих пісень – починаючи від церковних і закінчуючи козачими…
Коли ми дійшли до Софії, то озирнувашись назад ми побачили безкрає море людей..
І як тепер можна посміти сказати, що Українська Православна церква Київського Патріархату – це невелика купка неканонічних сектантів, яких скоро і сліду не буде. Це небачена брехня!
Це сильна, самостійна церква, яка налічує тисячі вірян, які готові відстоювати СВОЮ віру, а не іти у ярмо чужої. Це ті люди, які в будь-який момент вийдуть на захист своєї Церкви і Патріарх яких не прирівнює себе з рівноапостольним Володимиром.
І справді саме між цими людьми перебуває Бог – саме Він зібрав їх на спільну молитву…
