«Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25: 34) – такі слова Ісуса Христа на Страшнім Суді, напевне, хоче почути кожен християнин. Ми про це мріємо, прагнемо до цього все своє життя.
Недарма це Євангеліє про Страшний суд читається напередодні посту. Воно закликає нас задуматися над своїми вчинками, словами, помислами. І дає нам «анонс» того, що відбуватиметься після нашої смерті, якщо ми проживемо праведне життя, то «успадкуємо Царство», а якщо помремо грішниками, то почуємо: "Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його" (Мт. 25,41). Це нас повинно насторожити і змусити змінитися у кращу сторону.
Ми починаємо готуватися до Великого посту, щоб протягом нього очистити свою душу від гріхів, навчитися смиренності, любові, терпіння, мудрості, побожності і з чистим сумлінням і оновленою душею зустріти світле Воскресіння Христове. Наступним «етапом» підготовки до посту є прощена неділя, під час якої Церква закликає нас примиритися зі своїми ближніми, попросити у них пробачення за всі свої вчинки, а також припинити ворожнечу загалом з усіма людьми.
А далі вже починається Великий піст, протягом першого тижня читається канон Андрія Критського. Через весь канон проходить одна думка, що повторюється у всіх його піснях: "Згрішив більше всіх людей, єдиний згрішив Тобі (Господи), але змилуйся й будь милостивий до мене, тому що Ти Благоутробний". Отож після того як ми попросили прощення у людей, ми повинні також примиритися з Богом, щиросердно покаятися у всіх своїх гріхах, попросити у нього, що Він навчив нас жити по правді і любові і зі всіма у мирі, розуміючи, що лише у Ньому ми можемо знайти спасіння і життя вічне.
Також під час посту відправляється чин Пассії на спомин про страждання Христові. Під час цієї служби ми співпереживаємо разом з Христом, роздумуючи над його стражданнями і над його жертвою за нас грішних. Ми дивимося на приклад Його сподвижницького життя і намагаємося хоча би якоюсь мільйонною частинкою бути схожими на Нього…
Ми знаємо все про Великий піст: коли він починається, на згадку чого він встановлений Церквою, чого потрібно дотримуватися під час нього, що ми повинні винести з нього для себе… Ми намагаємося його дотримуватися, адже вважаємо, що достойні називатися праведниками і не гірші за інших людей. Ще сьогодні ми обговорюємо інших, сваримося, гніваємося, обурюємося, разом з тим просячи прощення у ближніх, тому що всі так роблять, значить так треба. Сьогодні ще можна лицемірити, буянити, «відриватися», бо то ще не піст. А от завтра я вже не буду цього робити, буду собі відмовляти у чомусь. Але невже Ви думаєте, що за одну добу можна змінитися? Якщо дотримуватися посту тільки з необхідності, то це не дасть ніяких результатів. Згадалася мені притча Бруно Ферреро «Чисті руки»:
По смерті став чоловік перед Богом і з гордістю показує йому свої руки:
«Господи, подивися. Які в мене чисті руки!»
Господь усміхнувся і зі смутком промовив: «Це правда, вони чисті, але… порожні».
От так і в нашому житті – ми намагаємося виконувати канони, приписи. Ніби робимо це бездоганно, але це не йде від щирого серця, тому що це не є справжнім поривом душі. Ми розуміємо, що треба це робити, але не відчуваємо у цьому необхідності. Нами керує розум, але не серце. Тому і виходить, що маємо гарну душу, але вона разом з тим порожня…