«…і щоб не зраділи вороги мої, коли б я похитнувся»
(Пс.12:6)


Не пали, мій милий друже,
Полум’яним листям мою втомлЕну душу,
Залиш її в спокої, прОшу,
Бо Тебе забути я не можу.

І знову ця блакитноока осінь
Мене простити Тебе змусить,
Моя любов Тобі все ж надокучить,
Та обіцянку свою ти вже і так порушив…

А зима так несподівано надходить,
І з розуму мене вже зводить
Цей прийдешній і жорстокий холод,
І до безпам’ятства мене це все доводить.