Мені так захотілося до лісу,
У край велетня-дуба й красуні-сосни,
Послухати його правічну тишу –
І разом із ним дочекатись весни.

Ось синичка перескакує з гілки на гілку,
І горобчик сховався у гущавині,
А ось стоїть мов наречена ця краля-ялинка,
І все як у чарівнім сні.

За межами лісу зосталась утома,
І забуваються негаразди усі,
Бо вони залишились удома –
А тут є все, що необхідно душі.

Але чомусь не цінуємо того, що маємо,
Хоч Бог обдарував нас усім,
І про красу природи забуваємо,
Використовуючи її на служіння собі.

Та скільки нам не дай – все одно буде мало,
Все скоро перенищимо усе,
І здавалося біди ніщо не віщувало –
Та жага багатства у пропасть вже несе.

Ми усі загинемо вже скоро,
Бо руйнуючи природу – нищимо себе.
І всі люди можуть стати невиліковно хворими,
Бо природа наше здоров'я береже.
Не будьмо жахливими потворами –
Бережімо природу – наш рідний дім,
І тоді будемо веселими й здоровими,
І житимемо щасливо у домі цім.