«Не дай мені осоромитися, не допусти,
щоб вороги мої втішилися перемогою наді мною…»
(Пс. 24:2-3)

Ну от і все – скінчилась метушня.
Забракло мови – того п’янкого слова.
І навкруги лише одна брехня –
Пусті розмови тих душевно хворих.

Не вірю Вам!
Ви злісні крадії
Моєї долі і нещасної надії.
Ви знищили отой блаженний храм
Моєї щирості і райдужної мрії.
Роздерли на шматки моє тепло,
Яке збирала у нічний я час.
І Ви ще смієте казати про добро?!
Я правдою служу, та не для Вас.

Лиш Бог на небі
Розсудить самоту –
Тоді й заплачу.
А, може, й ні –
Бо ж не кинув Він мене одну
На загибель серед чужаків, одначе…