«Сонце,залишилося лиш ти,
Сонце, ну куди тобі іти?..»
Океан Ельзи «Dolce vita»

Було це рано навесні,
Коли сонце промінням ясним
Землю уранці вітало,
І гарного дня бажало.

Але воно навіть і не знало,
Що не всі його раді вітати.
Було б за хмаринку сховалось,
І могло там спокійно дрімати…

В цей час парком йшла дівчина одна,
І не звертала уваги на вітання сонця вона.
Дівчина і так ледь могла іти,
Але від себе, на жаль, їй не втекти.

Сонце висушило сльози на її щоках,
Але на душі у дівчини творився жах.
Доводилось самій парком блукати,
Бо нікому було вдома на неї чекати.

Тепло сонця дівчину зовсім не втішало,
Хоч воно їй тільки добра бажало.
Не було нікого, хто міг би їй допомогти,
І вихід з цієї нелегкої ситуації знайти…

Сонечко її волосся ніжно торкалось,
І змучені сльозами очі плекало.
І душу дівчини намагалось зігріти,
Щоб врешті вона перестала боліти.

Можливо, і легше стало на серці її,
Бо очі вже були не такі сумні.
І потроху дівчина поверталась до життя
Із такого далекого й страшного небуття.