«Спаси, Господи, людей твоїх…»

На вузенькій вуличці старого міста
Лежало загублене кимось намисто.
Воно було надзвичайно барвисте,
І водночас ніжно-урочисте.

Та люди чому його не піднімали,
А інколи навіть нещадно топтали,
Та все одно воно блищало,
І свою неземну красу не втрачало.

Неподалік проходив один хлопчина
Із зовсім бідної родини –
Він побачив ці чарівні намистини,
І йому аж дух перехопило…

Так і Господь дав свої закони
Для кожного народу,
Та ми чомусь їх не знаходим,
Ніби нам потрібна хлопчини поміч…
16 вересня 2012 року