Храм Святої Анни
На цьому камені Я збудую Церкву Мою,
і врата пекла не здолають її. (Матф.16:18)
Welcome to our website
«Людина ввійшла в місто»

«Людина ввійшла в місто», — от найпростіша фраза, видалося б, що не вимагає тлумачень. Думалося б… Але людина Середньовіччя входила в місто через ворота, входила в обгороджене стінами простір. Якщо віна не встигала увійти в місто до певного часу, то ворота зачинялися, і на стіни виходила сторожа. Сьогодні ж людина іде по асфальтованій дорозі, проходить повз бетонні букви, з яких складається назва міста, і ще добрих півгодини йде до справжнього житла. Він минає не стражів з алебардами, а промзону із сірими деревами та прибиту пилюкою  траву. Її прихід не приверне нікого увагу, навіть якщо одяг на прибулюцю незвичайний й говір нетутешній.

 Місто змінилося. Він навіть змінив зміст свого імені, адже тепер його ніщо не обгороджує. Змінилася й життя в ньому. Сучасне місто — це вагітне чрево, у якім борються двоє дітей. Так було з Ревекою, усередині якої йшла боротьба за первородство між Яковом і Ісавом. Нинішнє місто під покривом зручностей, та суєти, культурних пристойностей приховує титанічну боротьбу Христа й антихриста. 

 Усе, що ми поспішно, виходячи з готових установок, скажемо про місто, можна буде заперечити, тому що він дволикий. 

 - Перше місто побудував Каїн? - Так. - Виходить, це безбожне явище? - Ні. - Чому? - Так тому, що прийдешнє Царство Боже зображене у вигляді міста, що сходить понад, — Єрусалима Небесного. - Хіба ідеальне життя не гармонія з природою, не в тому, щоб жити на в лоні? - Ні. На лоні природи Каїн вбив брата. І тільки потім побудував місто. - Але ж міста — це смітники. У них зосереджені всі пороки, там живуть злодії й лихварі, блудниці й чарівники. Там в'язниці й плахи. Там — юрби, жадібні до дармового хліба й видовищ. - Так. Але ж там і єпископські кафедри, і келії вчених, і лікарні, і бібліотеки. Там — осередок усього того, чим збагатилася людина, воюючи з бідністю, слабістю, дурістю… 

 Самі міста різні. Є серед них такі, які вийшли за межі конкретного історичного змісту й стали символами. Єрихон, Вавилон, Єрусалим, Рим, Київ. Це вже не просто географічні крапки. Це — символи, що продовжують жити навіть після того, як на їхніх руїнах поселяться пугачі.

 Єрусалим повинен бути побудований. Карфаген повинен бути зруйнований. Упав, упав Вавилон… Київ — мати міст Українських. 

 «Місто» співзвучний на латині «миру». Місто й мир римуються — urbi et orbi. Це тому, що місто — зліпок миру, космосу. Космос трьохповерховий, і місто теж. 

 Палаци, хатини, підвали… 

 Небесні, земні, пекла… 

 Влада, обивателі, бездомні злиденні. 

 У будь-якім місті можна зробити подорож з раю в пекло й назад. Частина міста спить днем, як блудниця, а розважається й працює вночі. Інша частина встає з півнями й лягає по  заході сонця.

 Частина міста рахує гроші й затикає ватою діри у віконних рамах. Інша частина здатна запалити 100-доларову банкноту, щоб розкурити сигарету. У цьому змісті Париж і Токіо, Рим і Нью-Йорк однакові. Однакові в принципі й відрізняються в пропорціях. Боротьба пропорцій — це рух міста від грані до грані. Згідно із блаженним Августином, є два міста — небесний і земний. У першому люблять Бога — до ненависті до себе, у другому люблять себе до ненависті до Бога. Обоє міст намагаються актуалізуватися, втілитися в будь-якім мало-мальськи великім місті. Суміш і боротьба цих протилежностей роблять їхніми схожими на вагітне чрево, у якім бореться двійня. 

 Нинішній сільський житель прагне в місто. Для молоді там — вузи й дискотеки, а для старих — лікарні й сквери. Нинішній міський житель тікає з міста. Тікає від дорожніх пробок, товкотнечі, загазованості й шуму. При найменшій можливості городяни купують дачу або будують за містом будинок, щоб дихати свіжим повітрям і жарити шашликі під відкритим небом. Але у свій заміський рай городяни натаскують побутову техніку, телефони, комп'ютери, автомобіль. Туди вони тягнуть газ, світло, каналізацію. Місто, як воїн, що сидить усередині троянського коня, проникає в сільський побут, завойовує нові території. Не тарани розтрощили стіни, що раніше оточували міста. Саме місто вилізло з пелюшок, зруйнувавши кордон й розповзся, як ляпка, бажаючи заповнити увесь світ. Він більше не тривожить птахів дзвоном. Клаксони й фабричні гудки зайняли місце дзвонів. Хмари пролітають над містами й рвуться в жмути, чіпляючись не за хрести соборів, а за труби фабрик і антени на дахах хмарочосів.

 Місто! Ти — пастка із кришкою, яка ще не захлопнулася. Сьогодні по твоїх площах гуляють зніжені жінки й у череві твоїх нічних барів сидять ситі, дозвільні чоловіки, на чиїх руках давно немає ні сліду від мозоль. Але варто перекрити газ і виключити світло, варто перестати привозити хліб і відвозити покійних, ти, місто, перетворишся в гниючу рану, у виразку, у відхоже місце, у вакханалію канібалізму й насильства. Не сперечайся зі мною, місто. Я бачу тебе наскрізь. 

 Київ кличе всіх помолиться Богові, і його храми і його площі тому свідки.

 Нью-Йорк кличе всі до земного щастя, і французький подарунок — металева баба в нью-йоркській бухті — тому підтвердження. 

 Ріо-де-Жанейро кличе всі забутися під звуки самби. Кожне місто когось кудись кличе. Чим більше місто, тем голос його сильніший. У ньютонівській фізиці більш важкі об'єкти притягають до себе менш важкі. Як збіговиська мошок на яскравий ліхтар, нас тягне до електричного світла великих міст. Про те, що там іде боротьба за душі, ніхто не думає. 

 Коли ми, обмануті й спустошені, раптом зрозуміємо це, можливо, бігти вже не вийде. Людина, що звикла до гарячої води й кабельному телебаченню, уже не зможе жити в пустелі. Та й пустель незабаром може не залишитися. 

 Адже місто, як ляпка, розповзається…


Total comments: 1

1 Елізабет   (04.02.2011 17:01) Спам
Дуже гарна стаття! Все написано як завжди правдвиво і влучно!
Дякую Вам!
Only registered users can add comments.
[ Registration | Login ]