«…Того часу Ісус сказав до своїх учнів:
«Просіть – і дасться вам; шукайте – і знайдете;
стукайте – і відчинять вам…»
(Матф. 7:7)

Вічне чекання біля іржавої хвіртки,
На якій залишилися кривавії мітки
Від давніх і нестерпно болючих ран,
Які лишив на згадку жорстокий час.

А я отам стою
Чогось кричу
За них молю
Його люблю
Сама живу…

А час отой усе мене тримає,
І яку користь він від мене має?
Може, запрошу його на горнятко терпкого чаю,
І з ним разом собі тихенько постраждаю.

Ти диви – його уже й немає,
Лише рукою на прощання він махає –
Він, напевне, добре знає,
Що без нього казки на ніч не читає,
Тому тільки його і чекає..

А він собі пішов,
Потім прийшов –
Її не знайшов,
Та у хвіртку тихенько увійшов…