«Коли ж Ви оселялися на землях своїх, то стали, мов голубка,
у якої крила – як срібло, а пір’я сяє золотом…»
(Пс.67:14)

Не хочу, Боже, як же я не хочу
Знову повертатись у гуцульський «рай».
І не спати, плачучи щоночі,
Волине, Ти ж мене не забувай.

Ти ж знаєш – я Тебе не зраджу,
Й очей Твоїх ласкавую блакить.
Бо ж не знайдеться той відважний,
Хто може іншою мою душу полонить.

Я життя віддам за Тебе –
За Твою мову і за віру прадідів.
І лихо тому, хто порадить
Мені забути шум твоїх лісів.