Для всіх православних християн існує приватне молитовне правило, що складає з псалмів і різних молитов, яке для ченців, звичайно, надзвичайно збільшується ( крім богослужіння церковного).

    Однак найважливіше в молитовній роботі  , серце молитви, становить так звана Ісусова молитва:«Господи Ісусе Сину  Божий, помилуй мене грішного». Ця молитва, повторювана десятки,  сотні раз і навіть без ліку, входить, як необхідний елемент у всяке чернече правило, нею по нестаткові можуть замінятися й богослужіння й всяке інше молитовне правило, таке її універсальне значення. При цьому сила цієї молитви полягає не в особливому її змісті, яке просто і ясно (молитва митаря), але в самому солодкому  Імені Ісусовому.

     За свідченням молитовних подвижників це Ім'я має в собі силу присутності Бога. Їм Бог не тільки призивається, але Він уже присутній у цьому призиванні. Це можна ствержувати, звичайно, і щодо всякого Імені Божого, але в особливому й винятковому змісті це повинне бути сказане відносно боголюдського Імені Ісуса, яке є власне Ім'я Бога й людини. Тому Воно предбачено ангелом у Благовіщенні, і Йому в Євангелії й новозавітних книгах

приписується така велика сила.

      Це ім'я, єдине й для Божества й для людства Христового, у собі має силу боговтілення, в якім Ісус є єдина іпостась для божого й людського єства. Дія Імені Ісуса, що втримується в Ісусовій молитві, молитовникі її описують у різних проявах. Ченці Афона в XIV столітті, послідовники св. Григорія Паламы, свідчили, що молитовникі Ісусової молитви  бачили світло Христове і вважали це світло світлом Перетворення, Фаворским ( як це й було підтверджено на Константинопольських соборах XIV століття). Інші, і увесь світ, всетворіння бачили в цьому світлі, споглядаючи на ньому печатку Імені Божого, і випробовували від того неземну радість. Одним словом.

      Ім'я Ісусове, вміщене у серце людини, даэ йому силу обпалення, даровану нам Спасителем.