У храмі тихо. Відчувається такий спокій, блаженство. Все убрано у червоні та чорні тони, які символізують кров і смерть. На душі так якось спокійно, ніщо не турбує – всі клопоти відступили.
Я стою перед зображення Ісусового розп’яття. Яке жахливе видовище! Замучити на смерть невинну ні в чому людину. Та не те, що не винну, а взагалі людину, яка допомагала, навчала і бажала тільки кращого для людей. І за цю великодушність, доброту, милосердність натовп як стадо кричав «Розіпни Його, розіпни!...» У мене у вухах ніби стоїть цей крик. Як це боляче, коли тебе карають за добро, коли ти намагаєшся врятувати людей, а вони тебе за це ненавидять. Вони вбачали у Ісусові загрозу, адже він викривав їхні недоліки, вказував на їхні помилки, відкривав їхні справжні помисли. Його прозвали самозванцем. Звісно, як же так, щоб якись невідомо-хто заявився і ще смів їх повчати і запевняти, що він Син Божий... А як вони глумилися, коли вже він прощався з життям на хресті, коли казали «Якщо ти Син Божий, то зійди з хреста – спаси Себе самого». Якй це прояв людської жорстокості, невдячності, егоїзму.
А Ісус все стерпів. Він знав, що з ним станеться – він свідомо ішов на смерть. Він вмирав, щоб інші спаслися. Він загинув, але дав життя нам грішним, Своєю кров’ю омив наші гріхи, щоб ми отримали життя вічне.
Але я на якусь мить знову повернулася зі своїх думок до дійсності. Так, ті люди розіп’яли Ісусв – вони Йому винесли несправедливий вирок. Але нам зараз досить легко судити! Не відомо як би ми вчинили, коли би були на їх місці. Звісно, ми ж всі «праведні» і ми ніколи би такого не вчинили, дивлячись з точки зору сучасної дісності. НЕ ЗРОБИЛ БИ? Ні, ми глибоко помиляємося, коли ми так стверджуємо. Ми ропинаємо Ісуса щоденно. Звісно, не в прямому значенні. Але ми ножем гріховністю, егоїзму, байдужості робимо все глибші і глибші рани Сину Божому, який також нас навчає, нам допомагає, нам подає спасіння і цим завдаємо Йому болю. Але чомусь ми не завжди хочемо це усвідомити – ми себе ставимо правителями святу цього, не розуміючи, що дуже боляче будемо за це розплачуватися.
І мені чомусь здалося, що в цей момент Ісусові очі на розп’ятті казали: задумайтеся над своїм життям, адже ви не вічні...