Багач, що перетворився в останнього жебрака, — це бліда тінь тієї зміни, яка відбулася з нашими прабатьками. З висоти легко впасти, але на висоту важко піднятися. І наші прабатьки, що втратили блаженство, сталі так само жалюгідні й беззахисні, як пташеня, що впало із гнізда.

Вони ще не знали, що це не остання крапка падіння, що їм доведеться падати ще, далі, глибше, до самого пекла. Їхнє довге життя, проведена чекаючи порятунку, підійшла до кінця, і вони, відділившись душами від тіл, зійшли в похмуре й безрадісне місце.

 Шеол. Так називали євреї це царство тіней, де душі, що втратили плоть, але, що зберегли пам'ять і віру, очікували Месію. Там не було радості, пісень, псалмів, але тільки тьма й довге, тяжке очікування. Кращі із кращих теж сходили туди. Мойсей, з яким вустами до вуст розмовляв Бог, опустився в морок. Самуїл, Давид, Давидові діти сходили туди ж. Кожного знову прибулого зустрічали питанням: Він прийшов? Ти бачив? Ти дочекався?

- Ні, — відповідали один за одним, що сходили в пекло й приєднувалися до тих, що чекали.

Псалом 90-й закінчується так: «Довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє!». Ці слова здійснилися на праведному Симеоні-Богоприїмці. Він побачив Спасителя, він не вмер раніше, чим відбулося Його благословенне Пришестя. І Симеон вмер, як і було йому передвіщено, з миром. Він, насичений днями, перший опустився в Шеол, щоб сказати «я бачив». Його руки пам'ятали тепло Ісусового тіла, його очі дивилися на Сина Божого. Бог виявив йому «спасіння Своє». Про це довідалися в'язні пекла, і чекати легше стало.

Але час у Шеолі тягнеться не так, як на землі. Там, де нема чим розважитися, де немає ніяких розрад, очікування — це справжнє катування. Довгих тридцять років пройшло, поки не спустилася в пекло чиста душа Предтечі, обмита кров'ю мучиництва. Його слова були ще радісніші.

- Месія проповідує. Він зціляє й воскрешає. Те, що пророки говорили про Нього, виконується. Спасіння близько.

 - Його вб'ють, — сказав Ісая. - Мені було відкрито, і я говорив про Нього, що Він — чоловік скорботи і випробувавший хвороби.

 - И я в псалмах співав про те, що Йому простромлять руки й ноги й що про Його одяг будуть кидати жереб, — сказав Давид.

 - И ми з Іллею бачили Його на Фаворскій горі, — відгукнувся Мойсей, — ми говорили з Ним про Його страждання. Ви праві.

 Голоси пророків лунали голосніше й голосніше. Кожний з них щось знав про Христа, кожному була відкрита Духом Святим якась грань Його подвигу.

Народила в Віфлеємі, Мати Його непорочна, Він в'їде в Єрусалим на ослі, Його зрадять за незначну суму грошей. Шеол ніколи не чув такого пожвавлення. Як раптом затвори пекла затріщали. Усе почало рухатися, і пролунав голос: «Піднімайтеся, врата вічні, – і ввійде Цар слави!» — «Хто цей Цар слави?» — запитали перелякані пекельні стражники. - «Господь сил, Він — Цар слави», — пролунала відповідь (див. Пс. 23), і густа, вікова тьма освітлилася найяскравішим світлом. Господь, що зробив перемогу, грізний, що й милує одночасно, зійшов у пекло. Його сходження розпороло пеклу черево так, як ніж куховарки розпорює черево пійманій рибі, і тепер всі, хто чекав його, — вільні. Але не юрбою, а один по одному кинулися праведники до Спасителя. Спочатку вони розступилися, і Христос, уважно вдивляючись вглиб, сказав слова, одного разу, що вже звучали: «Адам! Де ти?»

 - Я тут, Пане мій і Боже мій, — сказав той, хто в раю говорив: «бо нагий я, і сховався». Праотець із праматір'ю дивилися на Христа із трепетом, у будь-яку секунду готові опустити  очі. Адже це вони — винуватці всесвітньої трагедії.

 Господь простягнув їм руки й, коли їх долоні зустрілися, із силою спричинив їх наверх. Їх і їхніх дітей чекав рай. Уже не земний, але новий — небесний. І він уже не був порожній. Там уже був розсудливий розбійник, не відмичкою, але покаянням, що відкрив собі двері в країну блаженства.