Вийди на луг літньої ранкової пори,
Всміхнись тихенько до кришталево чистої роси,
Ніжно торкнись м’ягенької трави,
І подивись як радісно і добре навкруги.

Чого сумуєш? Не до суму всім якось,
Здається, що саме повітря щастям налилось.
А в глибині такого далекого й чудотворного неба
Летять сподівання, які ловити швидесенько треба.

А як промайнуть, то вже і не наздоженеш,
Хіба у вітра польового відбереш.
І тоді їх на власну долю як намистинки нанизаєш
Дивись – тепер ти своє щастя вже у руках тримаєш…