Ходимо, ходимо повз церкву, чуємо, бачимо, роздумуємо, сперечаємося на релігійні теми. Раптом (часом зненацька для самого себе) усвідомлюємо в душі своєї Віру. Що ж далі робити?

Не квапитися! Як не бажай, як не намагайся швидше розібратися й все зрозуміти –не вийде. Потрібні роки духовних праць. Але й не бійся, з Богом все вийде: «Тягар Мій легкій є» (Мф 11.30).

   Як і навчаючись будь-якій справі, починаємо із простого, але важливого. Основа християнського життя – богослужіння, якщо його нема, то немає ні монастиря, ні приходу. Обережним можна порадити спочатку просто походити на службу в церкву, придивитися й звикнути. Скільки часу бути присутнім на службі? Кому як під силу, як душа насититься. Сидіти з немочі не заборонено ( крім особливо важливих моментів), не заборонено вийти із храму й перепочити. Якщо новачок бентежиться повторювати те, що роблять постійні парафіяни, нехай просто спокійно постояти або посидіти.

 Намагайтеся не заважати іншим! Питання можна задати у свічковій крамничці. Присутність на богослужінні вже приносить користь віруючому. Хтось сказав: «Одне «Господи помилуй» у храмі більше акафіста, прочитаного в дома». У храмі новачок може привернути увагу добровільного помічника – наставника, наставник може виявитися і й в тягар. Можна, вибачившись, вийти, а потім, увійшовши, встати на інше місце. У церкву приходять люди з різними характерами: «Прихожого до Мене не вижену геть» (Ин 6.37). Тому не дивуйся, зустрівши на службі людину зовсім не святу. Звідки можемо знати, що з ним буде надалі? І з розбійників приходили у святі! «Мене бабусі посварила в церкві і я більше туди не піду!» – ну, зовсім по-дитячі. Не поспішай! Побачиш у цьому ж приході благочестивих і святих!