Зима-чарівниця нам щастя несе,
І вкриває своєю прекрасною вродою навкруги усе,
І люди всі радісні по вулицях ходять, тільки не я.
Бо мені, наче не білосніжним килимом, а тугою вкрита земля.

І ніби все добре, але дуже холодно якось,
Та це звично для такої пори,
І диво вже нарешті відбулось –
Але добро ближнім чомусь так важко нести.

У кожній людині ми бачимо ворога,
Який тільки зло у наш дім несе,
Та ця невиправдана злоба обійдеться нам дуже дорого,
І на страшнім суді дамо відповідь за все.

Багато в житті розчаровувались?
І, здається, ніби всі навколо проти Вас?
Та Ви ж самі від любові відмовились,
Бо бачите лиш зло усюди й повсякчас.

Ви своє щастя прогнали з порога,
Хоч з ясними очима воно до Вас завітало,
У нього попереду ще нелегка дорога,
Бо вороної масті коня осідлало.

Не відчули, не розгледіли, гордість не зламали?
Ну що ж, тоді чекайте іншої нагоди,
Його приходу Ви ж звісно не передбачали,
Та воно і ще так несподівано засяє, бо не з гордої вийшло породи.

Тоді уже не упусти свій шанс,
Бо іншого навіть може і не бути,
Воно залишиться як подарунок, як аванс,
Щоб ти могла його по-справжньому відчути…