Вони не бачилися цілий рік. Він і вона. Він — молодий і сильний — пішов в армію, а мати проплакала й промолилась весь рік, очікуючи сина. Адже він у неї один. Тепер він от-от повинен повернутися, і жінка прогледіла всі очі у віконце на кухні й радісно здригається від кожного шороху на сходах.

 Ці двоє теж не бачилися рік. Вони люблять один одного, але обоє бідні. Щоб заробити грошей на весілля, він поїхав далеко від будинка. Тепер від дня на день вона чекає його повернення, і серце в її грудях так солодко завмирає чекаючи щастя, то тріпотить, як пійманий птах, в страсі перед невідомим майбутнім. 

 От і ще двоє, рівно рік, що не бачили один одного. Минулого разу він увірвався в її життя як морозне повітря в задушливе приміщення. Він закрутив її в радісному танці, зацілував, задарував подарунками, а потім зник. Після нього залишилася радість від зустрічі й смуток від неминучості прощання. Але ті, хто знає його добре, недавно її обрадували: ще небагато — і він повернеться. Він — це свято Різдва. Вона — це душа людська, що вірує в Сина Божия. 

 Скільки раз ми зустрічали Різдво, а здається, так жодного разу по-справжньому його ще й не святкували. Ми вже в Церкві, але ми ж усе ще на шляху до неї, — говорив митрополит Антоній (Блум). Ці ж слова слушні відносно свят. Ми так часто зустрічали й відзначали їх. Але може, саме зустрічали й відзначали, і ще жодного разу не святкували? 

 Почуття вічної новизни повинне завжди супроводжувати людину. Це неодмінна умова правильного життя. І дружина повинна бути завжди по-новому гарна, і їжа смачна, начебто жодного разу не їв. Новий ранок — хіба це не нове життя? Гарна книга — хіба це не придбання друга? От і свята так само. 2011 раз повторене в житті Різдво не тільки не встигнуло приїстися й стать звичайним. Воно начебто б дотепер ховалося — і тільки зараз віднімає покривало від своєї юної особи. Слово честі, ми ще жодного разу Різдва не святкували. Ото цього року буде радості! 

 Витримали пост, причастилися, відвідали друзів, роздали милостиню, примирилися зі своєю совістю й з усім миром — і от тепер, перелякані дивом, обережно йдемо слідом за волхвами в гості до Богомладенця. Зі страхом заглянемо в печеру. Чи не насупить брівки Дитина, не чи прогневаеться, чи не  заплаче, побачивши нас? чи Благословить?

 Почуваю, що благословить, але однаково страшно. Дай нам, Новонародженний Господи, прожити новий рік краще попереднього. Не дай піти із цього життя неготовими, посередині гріхів, без Твого імені на вустах… 

 Нехай глобальне потепління розтопить сніг і намочить ватяні вуса всіх Дідів Морозов у світі. Нехай хтось десь при слові «Різдво» представляє один лише накритий стіл так гусака з яблуками. Ми-Те знаємо й не забудемо, що зміст свята в тому, що в Христі Бог і людина так міцно й з такою любов'ю обнялися, що тепер не розстануться вовіки. Ця вічно нова радість знову зігріває нас, але так, що залишає спрагу й не дає до себе звикнути. 

 Я чекаю тебе. Я нудьгую по тобі. Зараз рано темніє, і я з надією вдивляюся в посипаний зірками небозвід.Чи не знайду ту саму зірку, неповторну, єдину, Віфлеємську?