Страждання це те, що вимагає від людини більшого, ніж звичайно, напруги своїх сил, волі, терпіння, смиренності. Те, що приносить відчутні незручності для плоті й душі, але сприяє зростанню духу. 

 З моменту гріхопадіння, коли перша людина скинула себе із царського п'єдесталу, вона стала втрачати, знімати з себе, образ і подобу Божу.

 Перші люди, у своїй основній масі, скотилися на такі низькі рівні буття, що своїм відступом від Бога дозволили вибухнути небесам і надрам, які й поглинули їх у своїй безодні.

 Все б було так сумно, якби на землі не народжувалися такі люди, які чули голос Бога й виконували Його Благу Волю. От через таких людей Бог і почав здійснювати Свій Промисел про народження Спасителя в світі, а через Нього реалізовувати Свій план по спасінню всього людства.

 Але, як можливо людині повернутися до Господа? Майже всі шляхи виявилися настільки заплутаними, що люди просто напросто не могли розрізняти вірний напрямок. Чому? 

 У першу чергу тому, що шлях до Бога й уподібнення Йому лежить через страждання під час сходження на гору. А йти в гору, як правило, людині в тягість, і цей шлях найчастіше відкидається під час вибору серед більш простих і інших споконвічно.

 Чому треба йти до вершини зрозуміло, адже там на Небі Бог, і Він має повну владу, серед люблячих Його й друга.

 На землі ж, під горою, волі людей плазують із волями злих духів, які всіма можливими способами, відволікають людину від дійсного шляху й нав'язують йому неправильні цілі й орієнтири. Як правило, така підміна прямо пов'язана із вседозволеністю низинних тваринних інстинктів, які відтинають дії в людині людського духу, і вподібнюють його тварині. У результаті ж людина стає заручником і слугою своїх похотей або більш витончених страстей, що опускають його в безодню мирських задоволень, які закривають йому дійсну мету: зійти на вершину, і, завдяки стражданню, знайти в собі Божий початок. 

 Людина  через страждання очищає своє серце, а чистий серцем Бога побачить.

 От чому люди, що йдуть проти мертвого потоку миру цього, що й виконують Волю Творця, перебувають під Його Промислом, очищаючи себе через страждання, які є "ліками" і обов'язкові для кожної людини, що йде на своєрідну жертву задоволеннями, Христа ради.

 Ніколи не говори, що Бог насилає на тебе страждання. Страдательний шлях людина обирає сама для себе, якщо бажає бути подібним  Ісуса Христу Богові нашому, а бо він просто не зможе виконати свого призначення. Парадокс страждаючих, що йдуть до вершини гори, полягає в тому, що вони, зростаючи духом починають випробовувати радість, і, як би, перестають зауважувати тяготи й позбавлення, які неминучі під час просування нагору. Заповіді Блаженства саме про таку радість.

 Доля тих, хто обирає мутний потік задоволень, проте й навіть більш страдательний, тому що в цьому потоці, люди живуть по неправильних хаотичних законах, що не мають дійсної закономірності, які в результаті приводять людину до погибелі.

 Сенс життя один, жити так, як жив Спаитель, Який, по Любові до нас жертвував Собою. Він свідомо обрав страдательний Шлях сходження на Небо, щоб показати його нам.

Сходите з Богом і так очистите своє серце.

 Слава Богові за все!